Колись давно, на самому краю неба, жила маленька зірочка на ім'я Іскорка. Вона була найменшою з усіх зірок, але сяяла з усієї сили, щоб освітлювати темні вулички маленького міста внизу. Одного вечора до Іскорки підпливла велика сіра хмаринка. — Навіщо ти так старанно світиш? — запитала хмаринка. — Ти ж зовсім крихітна. Тебе навряд чи хтось помічає. Іскорка на мить замислилась, але потім поглянула вниз. Там, на маленькій лавочці в парку, сиділа дівчинка і читала книжку. Саме Іскорчине світло падало на сторінки. — Бачиш ту дівчинку? — сказала Іскорка. — Саме зараз вона читає свою улюблену казку. І моє світло допомагає їй. Хмаринка подивилась вниз і вперше за довгий час посміхнулась. — Мабуть, ти маєш рацію, — тихо сказала вона. — Навіть маленьке добро має значення. З того дня хмаринка більше не закривала Іскорку від землі. А Іскорка сяяла ще яскравіше — адже тепер знала, що її світло справді потрібне комусь.
Навіть найменше добре діло може освітлити чийсь світ.