Чарівний Горщик Сміху

У одному маленькому, але дуже затишному селі, що звалося Веселі Коники, жила-була бабуся Орися. Вона була відома на все село своїми казковими пирогами та ще казковішими історіями. Та найбільше бабуся пишалася своїм глиняним горщиком, який стояв на полиці біля печі. Це був не простий горщик, а Чарівний Горщик Сміху. Бабуся Орися знала таємницю: коли в горщик покласти справжнє щастя, він починає тихенько сміятися: «Хі-хі-хі! Ха-ха-ха!» І від того сміху в хаті ставало світліше, пироги смачніше, а навіть найпохмуріший день перетворювався на свято. Одного разу до бабусі прибігли онуки — близнята Марійка та Максимко. Марійка була серйозна, як маленька вчителька, а Максимко — пустун, який вічно щось вигадував. — Бабусю, — зітхнула Марійка. — Сьогодні такий сумний день. Дощить, а в нашому саду зацвіла тільки одна квітка. І та чомусь сумна. — Сумна квітка? — засміялася бабуся. — Це тому, що вона ще не чула сміху з нашого горщика! Ану, діти, принесіть мені щось дуже-дуже радісне. Максимко одразу притягнув свого гумового жабеня, яке, коли на нього натиснути, видавало кумедне «Ква-ква-ква!». Марійка принесла малюнок, на якому намалювала сонечко з величезними очима та смішними вусами. — Ой, дітки, — похитала головою бабуся. — Це все гарне, але горщик чекає на справжнє щастя. А справжнє щастя — воно живе в серці. Діти замислилися. Максимко раптом згадав, як сьогодні вранці допоміг маленькому кошеняті злізти з дерева, і кошеня так вдячно муркотіло. Марійка згадала, як поділилася з подружкою найсмачнішою цукеркою, і подружка засяяла від щастя. — Здається, я знаю! — вигукнув Максимко. Він підійшов до горщика, заплющив очі й поклав туди свій спогад про врятоване кошеня. І раптом горщик засміявся! Спочатку тихенько: «Хі-хі!», а потім голосніше: «Ха-ха-ха!». Від того сміху в хаті затанцювали сонячні зайчики, а на столі самі собою з’явилися ватрушки. — А тепер я! — крикнула Марійка. Вона підійшла до горщика й поклала туди свою радість від того, що зробила добру справу. Горщик засміявся так гучно, що з полиці впала ложка, а бабусин кіт Васько від несподіванки підстрибнув і перекинув миску з молоком. Усі дружно зареготали. — А тепер, — сказала бабуся, — давайте покличемо сюди ту сумну квітку! Марійка вибігла в сад і принесла маленьку білу ромашку, яка справді стояла сумна, опустивши пелюстки. Вони поставили горщик поруч, і квітка одразу почула сміх. Її пелюстки піднялися, вона засяяла і навіть почала тихенько підспівувати: «Шу-шу-шу!». Відтоді в селі Веселі Коники всі знали: якщо комусь сумно, треба просто прийти до бабусі Орисі, покласти в горщик свій добрий вчинок чи щиру радість — і горщик засміється так, що навіть хмари на небі розбігаються. А Марійка та Максимко зрозуміли найголовніше: справжнє щастя не сховати в іграшках чи солодощах. Воно — в добрих справах і щирих посмішках, які ми даруємо іншим.