У глибокому-глибокому лісі, де сосни сягали неба, а мох був м’якший за бабусину перину, жив собі їжачок на ім’я Сьома. Сьома був дуже чемний, але страшенно невпевнений у собі. Він боявся, що його колючки занадто короткі, носик занадто мокрий, а голос занадто тонкий, щоб співати з солов’ями. Одного ранку, повертаючись з-під великого дуба, де він шукав жолуді, Сьома знайшов дивну шишку. Вона була незвичайного золотавого кольору і світилася зсередини, немов маленький ліхтарик. — Ого! — вигукнув Сьома. — Це ж, мабуть, чарівна шишка! І справді. Щойно він доторкнувся до неї лапкою, шишка тихо зашепотіла: «Якщо ти зробиш три добрі справи, я допоможу тобі виконати одне бажання». Сьома зрадів. Він одразу захотів, щоб його колючки стали довгими та гострими, як у дядька Борсука. Але спершу треба було зробити добрі справи. Він рушив лісом і побачив, що білка Руда не може дістати жолудя, який застряг у дуплі високо на дереві. — Я допоможу! — крикнув Сьома і почав дертися. Хоч він був невеликий, але завзятий. Він підкидав жолудя, підстрибував, і нарешті — бух! — жолудь випав просто білці в лапки. — Дякую, Сьомо! — застрибала Руда. — Перша справа готова! — зрадів їжачок. Далі він почув, як під старою ялиною хтось плаче. То був зайчик Пухнастик, який загубив свою улюблену морквину. — Не плач! — сказав Сьома. — Ходімо разом шукати. Вони обшукали всі кущі, заглянули під кожен грибок. І нарешті Сьома знайшов морквину біля струмка — вона зачепилася за корінь. — Ура! — застрибав зайчик. — Ти справжній друг! — Друга справа готова! — прошепотів Сьома, і шишка в нього в кишеньці весело заблимала. Залишалася третя справа. Сьома йшов лісом і раптом побачив, що старий Кріт Зигзаг застряг у власній норі — вхід завалило землею після дощу. — Ой-ой-ой! — кряхтів кріт. — Ніхто не чує! — Я тут! — гукнув Сьома. Він почав лапками розгрібати землю, хоч колючки й заважали. Він копав, копав, аж поки не пробив прохід. Кріт виліз, відкашлявся і сказав: — Ти малесенький, але в тебе велике серце, їжачку! — Третя справа! — вигукнув Сьома і дістав чарівну шишку. Вона засяяла яскраво-золотим світлом і запитала: — Ну, яке твоє бажання? Хочеш довгі колючки? Чи, може, гострий голос? Сьома задумався. Він подивився на білку, яка радісно махала йому з гілки, на зайчика, який стрибав від щастя, на крота, який усміхався в темряві. І раптом він зрозумів: він уже був щасливий. — Я не хочу нічого міняти, — сказав Сьома. — Я хочу, щоб мої друзі завжди були веселі. І щоб у лісі ніхто не плакав. Шишка засміялася дзвінким сміхом: — Ти вже загадав найкраще бажання! Воно вже збулося, бо ти сам зробив його справжнім! І шишка перетворилася на маленьку золоту зірку, яка навіки оселилася в колючках у Сьоми. Відтоді їжачок більше ніколи не сумнівався у собі, бо знав: доброта — це справжня магія.
Не потрібно бажати стати кимось іншим, аби бути щасливим. Найбільше диво — це добрі вчинки, які ти робиш для інших.