Їжачок-Сонечко та Чарівний Горішок

У маленькому лісочку, де росли пухнасті ялинки й дзюркотів веселий струмочок, жив собі їжачок на ім’я Колючка. Він був сіренький, з гострими колючками й великими очима, які завжди дивилися на світ з цікавістю. Але одна річ засмучувала Колючку: він дуже хотів бути сонечком, бо сонечко завжди світило, дарувало тепло й усмішки. Їжачок думав: «Якби я був сонечком, я б усіх зігрівав! А так я лише колюся…» Одного ранку Колючка пішов гуляти й знайшов під старим дубом золотий горішок. Горішок сяяв, наче маленьке сонце, і тихенько промовив: «Їжачку, я чарівний! Якщо ти скажеш три щирі компліменти лісовим мешканцям, я виконаю будь-яке твоє бажання!» Колючка зрадів і вирішив використати це, щоб стати справжнім сонечком. Він побіг до зайчика Стрибка. «Стрибку, у тебе такі м’які вушка! Вони, мабуть, чують навіть, як росте трава!» — сказав їжачок. Зайчик засміявся й пострибав далі. Потім Колючка зустрів білочку Рудю. «Рудю, твій хвостик такий пухнастий, що нагадує хмаринку!» Білочка задоволено цокнула й побігла збирати шишки. А далі він побачив ведмедика Мішу, який сумував, бо загубив мед. «Мішо, ти такий сильний і добрий! Я знаю, де є дика груша — її мед солодший за будь-який інший!» Ведмедик зрадів і обійняв їжачка, але Колючка настовбурчив голки, щоб не вколоти друга. Чарівний горішок засвітився яскраво. «Твоє бажання виконано!» — гукнув він. І раптом Колючка відчув, що його колючки стали… золотими! Вони сяяли, наче промінчики! Їжачок зрадів: він став сонечком! Але коли він спробував когось зігріти, то зрозумів, що просто світиться, а тепла не дає. Більше того, інші звірі почали уникати його, бо яскраве світло сліпило їм очі. «Ой, Колючко, ти такий сліпучий! Ми не можемо на тебе дивитися!» — жалілися вони. Засмучений, їжачок сів під дубом. Тут до нього прийшла стара мудра Сова. «Колючко, — сказала вона, — ти хотів бути сонечком, але сонце не просто світить — воно гріє серця. А ти вже давно це робиш! Коли ти хвалиш друзів, коли допомагаєш — це і є справжнє тепло. Твої колючки — це не перешкода, а твоя особливість. Ти можеш захистити слабких, а добрим словом — зігріти будь-кого». Колючка замислився. Він підійшов до струмочка, глянув на своє відображення — колючки знову стали звичайними, сірими. Але в очах у нього горів вогник. «Я зрозумів!» — вигукнув він. І побіг до друзів: обійняв зайчика, допоміг білочці зібрати горішки, а ведмедику знайшов ту саму грушу. Усі звірі посміхалися, і ліс наповнився сміхом. Чарівний горішок тихенько прошепотів: «Ти виконав своє бажання, не ставши сонечком. Бо сонечко — це не те, ким ти є, а те, що ти даруєш іншим». І зник, залишивши після себе теплий промінчик.