Жив собі в лісі Зайчик на ім’я Хвостик. Він був дуже добрий, але страшенно любив скаржитися. "Чому в інших зайців хвостики пухнасті, а в мене — маленький сірий ґудзик?" — зітхав він щоранку. "Чому Лисиця така хитра, а Вовк такий сердитий? Чому в лісі такі великі калюжі?" — бідкався він цілими днями. Одного разу Хвостик забрів у саму гущавину лісу. Там було тихо-тихо, тільки легенький вітерець гойдав листя. Зайчик голосно сказав: — Який цей ліс темний та похмурий! А здалеку хтось відповів: "Похмурий… похмурий…" — Ой! — злякався Зайчик. — Хто це? — Це… це… — відгукнулося десь з-за дерев. Хвостик набрався сміливості й гукнув: — Ти хто? Виходь, я не кусаюся! — Не кусаюся… кусаюся… — почулося у відповідь, але ніхто не вийшов. Зайчику стало цікаво. Він закричав: — Я — найкращий заєць у світі! — У світі… світі… — підтвердило Ехо. — Я вмію стрибати вище за всіх! — Вище за всіх… всіх… Тоді Хвостик вирішив пожартувати: — А в тебе ніс — як буряк! — Буряк… буряк… — озвалося Ехо, і Зайчик засміявся. Йому стало так весело, що він забув про свої скарги. Він стрибав, крутився і вигукував різні дурниці, а Ехо повторювало останні слова. Раптом Зайчик подумав: "А що, якщо сказати щось гарне?" Він гукнув: — Який сьогодні чудовий день! — День… день… — прошепотіло Ехо, і здалося, що воно посміхається. — Які гарні квіти на галявині! — На галявині… галявині… — погодилося Ехо. — І який я щасливий зайчик! — закричав Хвостик. — Зайчик… зайчик… — радісно відповіло Ехо. Тут до нього підбігли друзі — Білочка Рудохвістка та Їжачок Колька. — Хвостику, що ти робиш? — запитали вони. — Ми чули, як ти кричиш. — Я подружився з Ехом! — похвалився Зайчик. — Воно повторює все, що я кажу! — А давай перевіримо, — сказала Білочка. — Скажи: "Я — найгарніша білочка!" — Білочка… білочка… — озвалося Ехо. Усі засміялися. Тоді Їжачок гукнув: — Я — колючий, але добрий! — Добрий… добрий… — відповіло Ехо. І зрозуміли звірята просту істину: що скажеш світові, те й почуєш у відповідь. Якщо бідкатися — почуєш лише "погано". Якщо радіти — світ відповість радістю. З того дня Зайчик Хвостик перестав скаржитися на свій хвостик, на калюжі та на Лисицю. Він щоранку виходив на галявину, кричав: "Я — найщасливіший заєць!" — і Ехо радісно підхоплювало: "Заєць… заєць…" І знаєте що? Його хвостик раптом став трохи пухнастішим. Бо коли серце сповнене радості, навіть маленький ґудзик здається справжньою окрасою.
Які слова ти даруєш світу — такі й отримуєш у відповідь. Радістю ділитися — радість множити.