У маленькому лісочку, за синьою річечкою, жив собі їжачок на ім’я Голкохвіст. Він був дуже допитливий і завжди тикав свого носика не в свої справи. Але найбільше на світі він любив сонечко. Коли воно сяяло, Голкохвіст викочувався на галявину, лягав колючками догори і грів своє пузце. Одного разу вранці прокинувся їжачок, виглянув із нірки — а сонечка нема. Небо сіре, хмари важкі, і дощик накрапає. Засмутився Голкохвіст. — Ой-ой-ой, — зітхнув він. — Певно, сонечко загубилося десь за лісом. Треба йти його шукати! Взяв він маленького клубочка ниток, щоб не заблукати, і рушив у путь. Іде лісом, а назустріч йому Білочка Руда Хвостиха — скік-скік, горішки гризе. — Голкохвісте, куди це ти в таку негоду? — запитала Білочка. — Сонечко шукаю! Воно, мабуть, загубилося, — відповів їжачок. — Ну-ну, — хитнула головою Білочка. — Сонечко високо, а ти маленький. Краще ховайся в нірку, поки дощ не скінчиться. Але Голкохвіст не послухався. Іде далі, аж бачить — сидить під кущем Зайчик Довговух і тремтить від холоду. — Зайчику, ходімо зі мною сонечко шукати! — запропонував їжачок. — Та яке там сонечко! — зітхнув Зайчик. — Воно, мабуть, втомилося і спить десь за горами. Давай краще листочком накриємось. — Ні, — відповів Голкохвіст. — Якщо всі будуть сидіти й чекати, то сонечко ніколи не знайдеться. І побіг далі. Біг він, біг, аж нарешті побачив на узліссі старого Мудрого Філіна. Філін сидів на дубі й кліпав великими очима. — Філіне-Філіне, ти все знаєш! Скажи, де моє сонечко? — закричав їжачок. Філін повільно повернув голову, подивився на Голкохвоста й усміхнувся: — Еге-ге, шукач ти мій колючий! А чи знаєш ти, що сонечко не можна знайти, бо воно не губиться? Воно просто ховається за хмари, щоб земля відпочила. Але якщо дуже захотіти, то можна його покликати. — Як покликати? — здивувався їжачок. — Треба зробити щось добре й веселе. Тоді сонечко почує і вигляне з-за хмаринки. Замислився Голкохвіст. Що ж таке добре й веселе він може зробити? І тут йому спало на думку: він побіг назад до Зайчика й Білочки. — Слухайте! — закричав він. — Давайте влаштуємо свято! Назбираємо жолудів, шишок, листочків і зробимо веселу гірку! Звірята спочатку здивувалися, але потім погодилися. Білочка принесла горішки, Зайчик — морквинку, а Голкохвіст — цілу купу колючих гілочок. І почали вони будувати гірку посеред галявини. Сміялися, стрибали, штовхали один одного в купу листя. І раптом — о диво! — хмари почали розходитися. Спершу виглянув один сонячний промінчик, потім другий, а за мить ціле сонечко викотилося на небо і засяяло на весь ліс. — Ура! — закричали звірята. — Голкохвіст знайшов сонечко! А Мудрий Філін з дуба лише хитро підморгнув і сказав: — Не знайшов, а покликав. Бо радість і дружба — ось справжнє сонечко, яке завжди з нами, навіть коли на небі хмари. І з того часу Голкохвіст знав: коли сумно чи хмарно, треба просто зробити щось добре разом із друзями — і сонечко обов’язково загляне до тебе.
Справжнє сонечко живе всередині нас — у добрих справах і дружбі. Не чекай, поки воно з’явиться, а твори радість сам.