Жив собі в лісовій хатинці під старою ялиною їжачок на ім’я Гриць. Він був дуже добрий, але страшенний песиміст. Що б не сталося, Гриць одразу хмурив носика і бурчав: «Ой, лишенько! Знову щось не так!» Одного разу прокинувся Гриць уранці, а за вікном — хмари, дощ, вітер гілля гне. Їжачок зітхнув, насупив колючки і сказав: — Ну от, знову похмурий день. І навіть сонечка не видно. От би його в кишеню сховати, щоб завжди світило! Почула це його найкраща подружка — білочка Стефа. Вона стрибала по гілках і весело цокотіла: — А давай, Грицю, справді пошукаємо сонечко! Кажуть, що воно вночі спочиває на Чарівній Галявині. Може, вдасться його позичити? Гриць спершу не хотів — мовляв, навіщо, все одно не вийде. Але Стефа так наполягала, що він погодився. Взяв їжачок стару торбинку, білочка — кошик, і рушили вони в дорогу. Ідуть лісом, а назустріч їм Зайчик-Побігайчик, весь мокрий, тремтить. — Ой, лишенько! — зітхнув Гриць. — Зайчик застудиться. — Не журіться! — стрепенулася Стефа. — Я знаю, що робити! Зірвала вона великий лопух, і вони втрьох зробили з нього парасольку. Зайчик перестав тремтіти, а під лопухом усім стало затишно й весело. — Дякую, друзі! — засміявся Зайчик. — Ви справжні чарівники! Гриць здивувався: він же нічого особливого не зробив, а на душі стало тепліше. Пішли далі. Бачать — Ведмедик Клишко сидить на пеньку й реве. — Ой, лишенько! — знову засмутився Гриць. — Ведмедик, мабуть, мед у вулику не знайшов. — А може, він просто сумує без друга? — припустила Стефа. Підійшли вони до Ведмедика, обійняли його — і він перестав плакати. А потім усі разом почали грати у квача. Гриць, хоч і колючий, але стрибав найвеселіше. На Чарівну Галявину вони прийшли вже цілою компанією. А там — пусто! Ніякого сонечка немає, тільки роса на травичці виблискує. — Я ж казав! — зітхнув Гриць. — Нема сонечка, і не буде. Та раптом Стефа засміялася: — Грицю, а ти подивися на нас! Ми ж усі світимося від радості! Ми допомогли Зайчику, розвеселили Ведмедика, дружно гралися. Хіба це не справжнє сонечко — у серці? Гриць замислився. А потім дістав свою торбинку, розкрив її і сказав: — А знаєте, я зрозумів! Сонечко не треба ховати в кишеню. Воно завжди з нами, коли ми добрі, сміливі та дружні. І в ту ж мить із-за хмар виглянуло справжнє сонечко, осяяло галявину, і всі звірята застрибали від щастя. А Гриць більше ніколи не бурчав «ой, лишенько», а казав: «Анумо, друзі, щось цікаве придумаємо!»
Справжнє сонечко живе в доброму серці. Коли ти ділишся теплом з іншими, воно завжди світить і тобі.