У глибокому-глибокому лісі, де навіть місяць любив затримуватися подовше, жило маленьке совеня на ім’я Сонько. Сонько був чудовим совеням: в нього були великі золотаві очі, м’яке пір’ячко, і він умів свистіти найніжнішу колискову серед усіх птахів. Але була в нього одна біда – Сонько дуже соромився темряви. – Яке ж це совеня, що боїться ночі? – зітхали старі сови. – Нічого, – заспокоювала мама, – ти просто ще не знайшов свого внутрішнього сяйва. Одного разу, коли сонце вже сховалося за обрій, а зорі почали розсипати свої іскри, Сонько почув дивне хлипання. То плакав світлячок Світлик. Його ліхтарик на хвостику згас, і він заблукав у темряві. – Я ніколи не знайду дорогу додому! – схлипував Світлик. Сонько спочатку хотів полетіти геть, адже темрява навколо була така густа, що навіть вуха тремтіли. Але жаль до маленького світлячка переміг страх. – Сідай мені на спину, – тихо сказав Сонько. – Я хоч і боюся, але вдвох, може, не так страшно. Вони полетіли крізь нічний ліс. Сонько намагався не дивитися на страшні тіні, а натомість слухав, як шумлять дерева, і наспівував свою колискову. Раптом він помітив, що його пір’ячко почало ледь-ледь світитися золотавим світлом! – Ой! – здивувався Світлик. – Ти світишся, Соньку! І справді, чим менше Сонько боявся, тим яскравішим ставало його пір’я. Він більше не думав про страх, він думав про те, як допомогти другові. І коли вони нарешті знайшли хатинку світлячка, Сонько сяяв, мов маленьке сонечко. Всі світлячки вилетіли назустріч. Вони так зраділи, що почали кружляти навколо Сонька, а їхні ліхтарики засвітилися так яскраво, що ціла галявина стала світлою, мов удень. – Який ти сміливий! – вигукнув Світлик. – Та ні, – почервонів Сонько, – я просто дуже хотів тобі допомогти. З того часу Сонько більше ніколи не боявся темряви. Він зрозумів, що справжнє світло знаходиться не в небі, а всередині кожного з нас. І якщо ти робиш добро навіть тоді, коли тобі страшно, ти обов'язково засяєш. А світлячки відтоді щовечора прилітали до Сонька, і вони разом влаштовували найвеселіші нічні пікніки під зорями.
Найяскравіше світло народжується з доброти, а не з відсутності страху. Справжня сміливість — це робити добро, навіть коли тобі моторошно.