Жив собі в лісі на узліссі маленький їжачок на ім’я Грицько. Він був дуже чемний, завжди допомагав білочкам збирати горішки, а зайчикам — моркву з грядки. Але була в Грицька одна таємниця: він дуже-дуже боявся дощу. — Ой-ой-ой! — пищав Грицько, коли на небі з’являлася хмаринка. — Зараз усе промокне, і мої колючки стануть мокрими й холодними! Його друзі, білочка Руда та зайчик Стрибун, сміялися: — Грицьку, дощик — це ж весело! Можна калюжі міряти! — Ні-ні-ні! — ховався їжачок під великий гриб-парасольку. — Я краще вдома посиджу. І ось одного разу в лісі трапилася дивовижа. Сонце світило, пташки співали, аж раптом на небі з’явилися не просто хмари, а сріблясті, мерехтливі хмаринки. З них почав падати дощик, але не звичайний, а з маленьких зірочок! — Ура! Зірковий дощик! — закричали звірята. Всі вибігли галявину: лисички ловили зірочки хвостами, вовченята підставляли лапки, а ведмедик навіть рота розкрив, але зірочка виявилася несмачною — вона просто залоскотала йому язик. Грицько сидів під грибом і тремтів. Йому теж хотілося погратися, але страх був сильніший. — Грицьку, виходь! — гукала Руда. — Зірочки не кусаються! — А раптом вони холодні? — жалівся їжачок. Тут до нього підійшла мудра Сова Соня. Вона сіла на гілку й мовила: — Грицьку, ти знаєш, що зірочки — це маленькі чарівні ліхтарики? Вони світяться, коли на них падає краплина сміху. Спробуй розсміятися — і жодна зірочка тобі не зашкодить. Грицько несміливо визирнув. Одна зірочка впала просто на його носик і залоскотала. Їжачок хотів чхнути, але натомість засміявся: «Хі-хі-хі!» І раптом зірочка засвітилася яскраво-синім світлом. — Ой! — зрадів Грицько. — Вона тепла! Він вибіг на галявину і почав стрибати. Зірочки падали на його колючки, і кожна з них перетворювалася на маленький вогник. Грицько став схожим на новорічну ялинку! Він стрибав, кружляв і ловив зірочки, а друзі плескали в долоні. Раптом дощик скінчився, і на небі засяяла веселка. Усі звірята подивилися на Грицька — а він увесь світився зсередини. — Ти тепер зірковий їжачок! — сказала Сова Соня. — Бо ти подолав свій страх. З того часу Грицько більше не боявся дощу. Він навіть навчив інших їжачків танцювати під зірковими краплями. А коли йшов звичайний дощ, він просто уявляв, що з неба падають маленькі ліхтарики, і посміхався.
Не бійся нового, бо за страхом часто ховається найбільше диво, яке може тебе розсмішити та зігріти.