У найзатишнішому куточку Великого Лісу, де навіть вітер говорить пошепки, жив собі їжачок на ім’я Колючка. Він був не простим їжачком, а великим мрійником. Колючка любив дивитися на небо і мріяв, що колись зможе доторкнутися до Сонечка. Одного ранку прокинувся наш їжачок і побачив, що небо зовсім сіре. Сонечко, втомлене від довгої літньої роботи, світило тьмяно, немов старенький ліхтарик. — Ой-ой-ой! — зітхнув Колючка. — Ліс без яскравого сонечка — це як вареник без сметани! — І що ж нам робити? — запитала його подружка Білочка Пухнастик, яка саме стрибала з гілки на гілку. — Треба Сонечко розфарбувати! — вигукнув їжачок. — Зробити його знову яскравим і веселим! І вирушили вони в путь. Спочатку завітали до Мудрого Філіна, який жив у дуплі найстарішого дуба. — Пане Філін, — чемно звернувся Колючка, — як нам Сонечко розфарбувати? Філін почухав дзьобом крило і сказав: — Треба йому найяскравіших фарб принести! Де їх взяти? У Сонячних Зайчиків! Вони живуть на Райдужній галявині, але до них дістатися нелегко. Не злякалися друзі труднощів. Пішли вони через ліс. Ідуть, а назустріч їм Ведмідь Клишоніг, який щойно прокинувся після зимової сплячки. — Куди це ви поспішаєте, малеча? — запитав він басом. — Сонечко рятувати! — запхикала Білочка. — Воно тьмяне стало! — Ох, — зітхнув Ведмідь, — я знаю, як це сумно. Он у мене в бочці мед є. Мед — він золотий, як сонечко! Візьміть трішки, може знадобиться. Взяли друзі меду й пішли далі. Незабаром дісталися Райдужної галявини. А там — справжнє диво! Сонячні Зайчики стрибали по квітах, залишаючи за собою різнокольорові іскри. Вони були маленькі, пухнасті й такі веселі, що навіть сіре небо почало усміхатися. — Допоможіть нам, будь ласка! — попросив їжачок. — Сонечко засумувало, йому потрібні яскраві фарби. Найстарший Сонячний Зайчик, якого звали Промінчик, підстрибнув і сказав: — Фарби ми вам дамо! Але їх треба не просто взяти, а з любов’ю змішати. Ось вам червоний — від стиглої полуниці, ось жовтий — від кульбабок, ось синій — від води з лісового струмка. Але найголовніше — додайте краплинку радості! — А де ж нам взяти радість? — здивувалася Білочка. — А ви вже її маєте! — засміявся Промінчик. — Ви ж друзі! Ви йшли разом, допомагали одне одному, ділилися медом і сміхом. Ось вона — ваша радість! Зраділи друзі. Змішали всі фарби, додали краплинку меду від Ведмедя і краплинку свого сміху. Підняли руки до неба — і раптом! Сонечко засвітилося яскраво-золотим світлом. Воно посміхнулося, розправило свої промінці й затанцювало на небі. Ліс одразу став кольоровим. Метелики закружляли в танку, пташки заспівали ще голосніше, а квіти підняли свої голівки. — Ура! — закричали всі звірі. — Сонечко знову яскраве! Колючка подивився на свої колючки — вони тепер виблискували, немов діаманти. — От бачиш, — сказав він Білочці, — коли робиш добру справу разом із друзями, навіть найтьмяніше сонечко можна розфарбувати! І з того дня кожного ранку Сонечко світило особливо яскраво, бо знало: у Великому Лісі живуть справжні друзі, які ніколи не дадуть йому засумувати.
Дружба і доброта роблять світ яскравішим, а спільна праця здатна подолати будь-які труднощі.