У маленькому селі, де сонце любило гратися у хованки з хмарами, жила-була бабуся Горпина. Вона була не звичайна бабуся, а трохи капослива. Вічно в неї щось не так: то пиріжки підгорали, то онук Петрик не слухався, то дощ у найневдаліший момент починався. І от одного разу, коли бабуся Горпина сердито місила тісто й бурчала: "Оце так життя! Все не по-моєму!", на кухню залетів маленький білий вітерець. Він покружляв над горщиком, і з нього випала срібна ниточка. Петрик, який ховався під столом, підхопив ниточку й потягнув. Горщик накрився кришечкою, а всередині щось заграло, заспівало й засяяло. Бабуся підняла кришку — і ахнула! Замість тіста там лежала маленька, пухнаста хмаринка. Хмаринка чхнула, і з неї посипалися веселі сонечка — маленькі золоті цятки. Вони застрибали по столу, залоскотали бабусю за носа і всілися на пиріжки. Пиріжки раптом стали золотавими, запашними й такими смачними, що Петрик з'їв одразу три. — Оце так диво! — зраділа бабуся. Але хмаринка була не проста, а капослива, як і сама бабуся. Варто було Горпині нахмуритися, як хмаринка починала бризкати дрібним дощиком просто на голову. Якщо бабуся бурчала — хмаринка випускала маленькі громики, які ляскали, наче смішні хлопавки. Спочатку бабуся сердилася. Але потім зрозуміла: хмаринка дзеркалить її власний настрій! Якщо бабуся усміхалася — хмаринка ставала рожевою й пускала мильні бульбашки. Якщо співала — хмаринка танцювала й сипала квітковим пилком. А коли бабуся обіймала Петрика — хмаринка перетворювалася на велике цукрове серце, яке можна було з'їсти! Одного дня бабуся Горпина сказала: "Ти чарівна, хмаринко, але найбільше чарівництво — це коли я перестаю бурчати і починаю радіти. Бо тоді навіть звичайний горщик може стати чарівним!" І вона вирішила: хмаринка житиме в горщику, але тепер бабуся щоранку прокидалася з усмішкою. Вона готувала смачні страви, співала пісень і навіть навчилася танцювати з Петриком. Хмаринка раділа, і в хаті завжди було тепло й затишно. Сусіди заходили на вогник, і бабуся пригощала їх золотими пиріжками, які пахли щастям. А коли хтось питав, у чому секрет, бабуся хитро підморгувала й показувала на горщик: "У ньому живе моя власна чарівна хмаринка. Але справжня магія — в моєму серці, яке навчилося радіти кожному дню". Петрик теж зрозумів: не варто чекати, поки щось стане чарівним. Треба самому робити світ чарівним — добрим словом, усмішкою чи теплим обіймом. І з того часу в селі всі знали: якщо бабуся Горпина сміється — то й хмаринка в небі стає білою й пухнастою, а якщо сумує — то хмаринка ховається в горщик і чекає, коли бабуся знову усміхнеться. Бо добрий настрій — найсильніші чари на світі.
Наш настрій — це чарівна паличка, яка робить світ навколо нас або сонячним, або дощовим. Тож обирай радість і ділися нею з іншими — і тоді навіть звичайний горщик стане чарівним!