У лісі, де сонце пробивалося крізь віковічні дуби, а вітер грався з листям, жив собі їжачок на ім’я Колючко. Він був чемний, але мав одну величезну таємницю: його голки були не прості, а чарівні. Щоправда, чарівність у них прокидалася лише тоді, коли Колючко робив комусь добру справу. Одного ранку Колючко вирушив на пошуки сніданку. Він котився стежкою, як маленький колючий м’ячик, коли раптом почув схлипування. На старому пеньку сиділо Зайченя М’якохвіст і витирало сльози лапкою. — Чого ти плачеш? — спитав їжачок, зупинившись. — У мене порвався мій улюблений светрик, — схлипнуло зайченя. — Бабуся зв’язала, а я зачепився за кущ шипшини. Тепер у ньому дірка, а голки з нитками вдома немає. Колючко замислився, а потім усміхнувся. Він підійшов ближче, витягнув одну зі своїх голок — і вона на очах перетворилася на срібну голку з довгою рожевою ниткою. — Ой! — здивувалося зайченя. — Як це в тебе вийшло? — Секрет, — підморгнув їжачок. — Давай лагоджувати. За хвилину дірка зникла, а светрик засяяв яскравіше, ніж раніше. Зайченя так зраділо, що обійняло Колючка, не зважаючи на голки. — Дякую! — закричало воно й поскакало далі. А одна з голок Колючка залишилася срібною — на згадку про добру справу. Покотився їжачок далі. Коли він підійшов до струмка, то побачив Білочку Скокунку. Вона стрибала з гілки на гілку, але її кошик із горішками перекинувся, і всі горіхи покотилися в річку. — Ой лишенько! — заголосила білочка. — Я збирала їх для мами на свято, а тепер вони попливуть аж до моря! Колючко на мить задумався. Тоді він витягнув іншу голку, торкнувся нею води — і голка перетворилася на довгу тоненьку вудочку з гачком. Їжачок закинув вудочку в струмок і виловив один горіх за одним. Усі горіхи були сухісінькі! — Ти просто чарівник! — вигукнула білочка. — Просто друг, — скромно відповів Колючко. Білочка побігла додому, а ще одна голка їжачка заблищала золотом. Втомлений, але щасливий, Колючко сів під кущем ожини, щоб перепочити. Раптом він помітив, що його власна торбинка з ягодами, яку він ніс для вечері, кудись зникла. Він обмацав усі кущі, зазирнув під кожен листочок — ніде нема. — Ой-ой, — зітхнув він. — Сьогодні я всім допомагав, а сам лишився голодним. Тільки він це сказав, як усі його голки спалахнули різними кольорами — срібним, золотим, блакитним, зеленим! З-за кущів вискочили Зайченя з морквиною, Білочка з цілою купою горіхів, а ще й Сорока принесла соковиту грушу, і навіть Ведмідь прикотив діжку малинового варення. — Ми чули, що ти загубив обід, — засміялося зайченя. — Тримай! Це тобі за твою доброту. Колючко розчулився до сліз. Він зрозумів, що найбільша чарівність — не в його голках, а в тому, що добро завжди повертається. І відтоді в лісі всі знали: якщо їжачку Колючку потрібна допомога — йому допоможе цілий ліс.
Добрі справи, зроблені від щирого серця, завжди повертаються до тебе сторицею.