Жив собі в одному лісі маленький їжачок на ім’я Хрумчик. Він був дуже добрим і допитливим, але мав одну маленьку ваду – завжди кудись поспішав і через це забував найважливіші речі. Наприклад, де поклав свій улюблений жолудь або куди сховав теплу хустинку на зиму. Одного разу вранці Хрумчик прокинувся і виявив, що загубив свою ліву шкарпетку. Не просту шкарпетку, а Чарівну! Її пошила бабуся Сова з місячного промінчика та крапельок роси. Шкарпетка вміла зігрівати лапки навіть у найлютіший мороз і дарувала своєму власникові чудові сни. – Ой лишенько! – скрикнув Хрумчик і заметушився. – Я ж учора сушив її на кущику біля річки! А потім прибіг Зайчик Побігайчик і покликав грати в квача... Я й забув! Він вистрибнув з ліжечка й помчав до річки. Та на кущику шкарпетки не було. Зате сидів Зайчик Побігайчик і гірко плакав. – Чого ти плачеш, друже? – запитав Хрумчик. – Я вчора випадково впав у калюжу, поки ми гралися, і так змерз, що аж зубами цокотів. А потім знайшов твою шкарпетку... Вдіг її на вуха – і одразу стало тепло! Але сьогодні вранці вона кудись поділася! – схлипнув Зайчик. – Отже, ти її взяв? – здивувався Хрумчик, але не розсердився. – Ходімо шукати разом! Вони побігли стежкою. Раптом почули, як хтось голосно сміється. То було Ведмежатко Топтижка. Воно сиділо на пеньку, а на його лівій лапі була... Чарівна шкарпетка! – Ой, хлопці, дивіться! Я знайшов якусь м'яку торбинку, вдягнув на лапу – і вона так смішно цвірінькає, коли я тупаю! – зареготав Топтижка. – Це моя Чарівна шкарпетка! – вигукнув Хрумчик. – Вибач, я не знав, – зніяковів Ведмежатко. – Вона лежала під кущем. Я думав, що її вітром принесло. Хочеш, віддам? Хрумчик уже хотів забрати шкарпетку, але помітив, що на лапі у Ведмежатка справді був поріз – мабуть, вчора зачепився об гілку. А Чарівна шкарпетка вже почала загоювати цю ранку, тихо-тихо муркочучи. – Знаєш що, – сказав Хрумчик, – лишай її собі до завтра. Твоя лапка швидше загоїться. А я без шкарпетки якось переб'юся. У мене ж є ще одна – права! Ведмежатко аж заплакало від радості: – Справді? Ой, дякую! Ти найкращий друг! Того вечора Хрумчик ліг спати в одній шкарпетці. Йому було трохи холодно, але на душі – тепло-тепло. А вночі йому наснився дивний сон: ніби Чарівна шкарпетка, яка тепер була у Ведмежатка, простягла через увесь ліс невидиму ниточку і прив'язала її до його сердечка. І від цього сердечко стало ще більшим і добрішим. А наступного ранку біля його дверей лежала ціла купа подарунків: Зайчик приніс морквину, Ведмежатко – баночку меду, а ще Білочка-Стрибунечка подарувала нову шкарпетку, виплетену з павутинок та сонячних зайчиків. І вона була навіть кращою за стару! Хрумчик зрозумів: коли ділишся останнім, світ дає тобі вдвічі більше.
Доброта і щедрість завжди повертаються сторицею. Не бійся поділитися з другом тим, що тобі дороге, – і твоє серце знайде ще більше тепла.