Чарівна Краплинка та Ліхтарик Сонця

У темному-претемному лісі, де навіть вдень панували сутінки, жили собі двоє друзів: маленька Краплинка води та старий Ліхтарик. Краплинка була така прозора і легка, що могла танцювати навіть на павутинці, а Ліхтарик — завжди сумний, бо його вогник давно згас. Ліхтарик мріяв одного разу знову засвітитися, але боявся, що це неможливо. — Не плач, — шепотіла Краплинка, гладячи його по іржавій ручці. — Ми обов’язково знайдемо промінчик Сонця! І одного ранку, коли роса вкрила всі листочки, вони вирушили в дорогу. Дорога була нелегкою: спочатку Краплинка мало не впала в калюжу-бовтанку, де жили веселі, але дуже галасливі Жабенята. Вони стрибали та кричали: «Ква-ква, ходіть до нас!» Але Краплинка лише посміхнулася і побігла далі. Потім вони зустріли Вітра-Хулігана, який грався з листям і дуже любив лоскотати всіх по п’ятах. Вітер так дунув, що Краплинка перекинулася тричі! Але Ліхтарик підхопив її своїм металевим дашком. — Тримайся, маленька! — крикнув він. Нарешті вони дісталися галявини, де росла Золота Квітка. Її пелюстки світилися, наче маленькі сонечка. Квітка була дуже розумною і знала всі секрети лісу. — Чого ви шукаєте, мандрівнички? — запитала вона, сяючи. — Ми хочемо знайти промінчик, щоб запалити Ліхтарик, — несміливо сказала Краплинка. Золота Квітка задумалась, а потім тихо промовила: — Справжній промінчик не треба шукати далеко. Він живе всередині кожного, хто вірить у добро. Просто промовте свої найщиріші бажання разом. Краплинка і Ліхтарик закрили очі. Краплинка побажала, щоб у лісі стало світло, а Ліхтарик — щоб ніколи більше не бути самотнім. І раптом — о диво! — Ліхтарик засвітився м’яким, теплим світлом, яке розігнало всі тіні. Краплинка засяяла, наче маленька зірочка, і вони разом затанцювали на галявині. З того дня ліс більше ніколи не був темним. Усі звірі приходили до Ліхтарика погрітися, а Краплинка розповідала їм казки. І навіть Вітер-Хуліган більше не пустував, а допомагав розносити світло по всьому лісу.