У глибокому-глибокому лісі, де сосни сягали аж до хмар, а мох був м’якший за мамину долоню, жив собі маленький Їжачок на ім’я Колючка. Він був дуже гарний їжачок: носик — ґудзичком, оченята — смородинки, а колючки завжди чисті й блискучі. Але була в Колючки одна велика турбота. Щоранку він прокидався і бачив, що Сонечко вже світить. Але світило воно якось тьмяно, ніби вмивалося не водою, а чаєм із лимоном. — Чому ти таке сіре? — запитав Їжачок одного ранку. — Ой, — зітхнуло Сонечко. — У мене лапки короткі. Я високо, до річки не дістаю. А дощем вмиватися — то холодно. Ось і ходжу невмиване. — Непорядок! — фиркнув Їжачок, бо дуже не любив нечепурності. — Я тобі допоможу! Він зірвав величезний листок лопуха, набрав у нього роси з квітів, але поки ніс угору на горбок, роса вилилася йому просто на голову. — Ну й діло! — обурився Їжачок, струшуючи краплі з колючок. Тут до нього підбігло Зайченя Пушок. — Чого це ти таке мокре? — запитало воно. — Сонечко хочу вмити, — зітхнув Їжачок. — А води не донести. Зайченя задумалося. Почухало ліве вухо, потім праве, а потім підстрибнуло: — А давай ми з тобою водопровід зробимо! Від струмка до неба! — Як це? — здивувався Їжачок. — А дуже просто! — Зайченя побігло до старого Бобра, який саме будував греблю. Бобер, вислухавши друзів, аж засміявся своїм мокрим носом: — Водопровід до неба? А що, геніально! Я знаю, як зробити! І закипіла робота. Їжачок носив дрібні гілочки. Зайченя стрибав по кущах і змотував довгі травинки у трубочки. А Бобер своїми міцними зубами витесав жолобки з кори. До вечора вся лісова малеча зібралася біля струмка. Бобер приладнав жолобки від струмка до високої сосни, а потім — аж до самого неба. Травинки-трубочки з’єднали у довжелезну кишку. — Готово! — крикнув Бобер. — Ллємо воду! І Їжачок з Зайченям узялися за великий ківш. Вода весело задзюрчала, побігла по жолобках, зашипіла в травинках і... бризнула прямо на Сонечко! — Ой! — засміялося Сонечко. — Як холодно! Як приємно! Воно вмилося, протерло очі промінчиками і засяяло так яскраво, що весь ліс став золотим. Метелики заметушилися, квіти розкрили пелюстки, а звірята застрибали від радості. — Ура! — закричали всі. — Тепер Сонечко чисте! А Їжачок подивився на свої колючки — вони від води стали ще блискучішими. І він зрозумів: коли допомагаєш комусь, то й сам стаєш кращим. Сонечко з того дня щоранку вмивалося з лісового водопроводу. І світило воно так тепло й ласкаво, що навіть найменший мурашка почував себе щасливим. А якщо коли-небудь побачите, що Сонечко тьмяне — знайте: це воно просто чекає, коли хтось прийде і напоїть його водичкою з доброго серця.
Якщо ти бачиш, що комусь потрібна допомога — не чекай, що це зробить хтось інший. Навіть маленький їжачок може зігріти ціле небо, якщо має велике серце.