Чарівний годинник Зайчика-Стрибка

Жив собі в лісовій хатинці під великим дубом Зайчик на ім’я Стрибок. Він був дуже швидкий, але ще швидше вмів втрачати час. Щоранку Стрибок прокидався, вискакував з ліжка і... починав метушитися. То він біг дивитися, чи не розцвіла нова кульбабка, то стрибав за метеликом, то шукав у шафі свою улюблену морквяну кепку. “Ой, я запізнююся!” — кричав він щохвилини, але нічого не міг із собою вдіяти. І ось одного ранку, коли Стрибок знову шукав кепку, він знайшов під ліжком дивний золотий годинник. Годинник був старезний, із тріснутим склом, а на циферблаті замість цифр бігали маленькі веселі жучки. — Ого! — зрадів Стрибок. — Мабуть, це чарівний годинник! Подивімося! Хвацько він натиснув на одну кнопку, і годинник засвітився яскравим променем. Жучки зупинилися, а потім побігли навпаки — по колу. І тут сталося диво. За вікном сонечко почало котитися назад до сходу, листочки на деревах — скручуватися в бруньки, а білка за вікном почала гортати свій щоденник із вечерею назад. Стрибок вискочив надвір і побачив, як день повертається до самого себе, наче магнітофонна стрічка. — Ой-ой-ой, — злякався Стрибок. — Я щось зіпсував! Зненацька поруч з’явився старий Мудрий Кріт із сивою борідкою. — Ти, Зайчику, знайшов Чарівний Годинник Часу, — сказав Кріт, підморгнувши. — Він уміє крутити час уперед чи назад. Але пам’ятай: кожна хвилинка — як крихітна цукерка. Якщо ти її пропустиш, вона вже не з’явиться, хоч скільки крути годинник. Стрибку стало соромно. Він хотів повернути все, як було, та не знав як. Тоді він натиснув другу кнопку — і час полетів уперед так швидко, що Стрибок не встиг і оком змигнути. Сонечко пробігло по небу, як блискавка, квіти десять разів розпустили й зав’яли, а білка вмить постаріла. — Стій! — закричав Стрибок і знову натиснув кнопку. На щастя, ця кнопка зупинила час зовсім. Завмерли пташки в польоті, застигли хмарки на небі, і тільки Стрибок та Кріт могли рухатися. — Ну, друже, — зітхнув Кріт. — Ти бачиш, що буває, коли не цінуєш кожну мить? Життя — це не перемотування стрічки, а читання книжки сторінка за сторінкою. Стрибок заплющив очі, згадав, як весело було вранці бігати за метеликом, і подумки попросив вибачення в кожної втраченої хвилинки. Він стиснув годинник у лапках і прошепотів: “Я більше не буду поспішати пропускати життя. Хочу жити крок за кроком, сьогодні й тепер”. Годинник раптом засяяв, перетворився на маленьку золоту зірочку, яка влетіла Стрибкові просто в серце. Час знову пішов своєю чергою. Сонечко висвітлило ліс, пташки заспівали, і все стало таким, як було. Відтоді Стрибок більше не метушився. Він прокидався, снідав моркву, грався з друзями, збирав гриби, і навіть коли запізнювався на чай до Їжачка — не хвилювався, а насолоджувався дорогою. А коли хтось питав його про годинник, він показував на серце і казав: “Найчарівніший годинник — це те, що ми маємо зараз”.