Як звірі зігріли зиму

У глибокому, заметеному снігом лісі жила-була Зима. Вона була вродлива — вся в мереживі з інею, у сріблястих шатах. Але серце її було холодне, як крига. Звірі мерзли: Зайчик тремтів під кущем, Білочка ховала носика в пухнастий хвіст, а Лисичка не могла втопити грубку, бо лапки геть задубіли. Тільки Старий Вовк та ще Борсук сиділи в норах і зітхали. Але найгірше було маленькому Їжачку, який не встиг утекти під листя. Він блукав лісом, настовбурчивши колючки від холоду, і з кожним кроком його зубки цокотіли все голосніше. — Допоможіть! Зігрійте мене, добрі звірі! — просив Їжачок. Білочка відповіла з дупла: — Я б рада, та моя домівка така мала, що я сама тулюся в клубочок. Вовк буркнув: — Я сам змерз, як льодинка. Хіба ти не бачиш? А Лисичка лише махнула хвостом і нічого не сказала. Їжачок сів на сніг і заплакав. Слізки замерзали на колючках. І раптом поруч зашелестіли крила. Це прилетіла Мудра Сова — вона сиділа на