У дрімучому лісі, де смереки сягали аж до хмар, жило собі маленьке Совеня на ім’я Пухнастик. Воно було сіре, кругле, з великими жовтими очима, які вночі бачили кожну комашку, а вдень… вдень Пухнастик спав і бачив сни про тепле сонечко. Бо, бачте, сови — нічні птахи, і сонечко вони майже не бачили. І Пухнастику було трошки сумно. Одного ранку, коли ліс прокидався від співу пташок, Пухнастик випадково перекинувся у своєму дуплі і випав просто на траву. Сонце тільки-но піднялось і вдарило йому прямо в очі. — Ой-ой-ой! — закричало Совеня і заплющило очі. — Яке ж воно гаряче та яскраве! — Це ж Сонечко! — засміялася синичка Світлянка, яка сиділа на кущі калини. — Ти його ніколи не бачив? — Воно мене сліпить! — захникав Пухнастик. — І я так хотів його побачити, а тепер не можу! — Не хвилюйся, — сказала Світлянка. — Сонечко можна не тільки бачити. Його можна відчути! Пухнастик розплющив одне око. Сонце лагідно припікало йому спинку. І раптом він відчув, як по пір’їнках побігло тепло. Воно було м’яке, як мамина пухова ковдра. — А ще, — додала Світлянка, — сонечко можна подарувати! — Як це? — здивувалося Совеня. — Дуже просто! Якщо ти комусь усміхнешся чи зробиш добру справу — у того в серці стане тепло, наче сонечко засвітило. Пухнастик замислився. Він вирішив спробувати. Побачив, як їжачок Колючка несе величезне яблуко і ледь не падає. Пухнастик підбіг і допоміг донести яблуко до їжакової нори. — Дякую, Совеня! — усміхнувся їжачок. — Ти таке добре! І Пухнастик відчув, як у його грудях стало тепло-тепло. Наче маленьке сонечко засвітилося всередині. Потім він зустрів зайчика Стрибуна, який загубив свою морквину. Пухнастик знайшов її під кущем і віддав зайчику. Зайчик так зрадів, що обійняв Совеня своїми пухнастими лапками. І тепло в грудях у Пухнастика стало ще більшим. А коли вечором Пухнастик повернувся додому, мама-сова запитала: — Сину, чому ти сяєш, наче маленький ліхтарик? — Мамо, я сьогодні бачив Сонечко! — радісно вигукнув Пухнастик. — І навіть приніс його додому! Ось воно, тут! — і він показав на своє серце. Мама-сова обійняла сина крилом і сказала: — Ти зрозумів найголовніше, моє Совеня. Сонечко можна носити в собі. І коли ти робиш добро — воно світить для всіх навколо. Тієї ночі Пухнастик заснув із теплою усмішкою. І навіть уві сні він бачив, як дарує сонечко кожному, кому холодно чи сумно. А вранці прокинувся і побіг робити добрі справи. Бо тепер він знав секрет: справжнє сонечко — це те, що живе в добрих серцях.
Найкращий спосіб зігрітися — зігріти когось іншого доброю справою чи усмішкою.