Казка про Їжачка, який поділився яблучком

У одному казковому лісі, де поміж старих дубів бігли веселі струмочки, а на галявинах росли суниці, жив маленький їжачок на ім’я Крутько. Він був колючий з голови до п’ят, але мав найм’якше серце в усьому лісі. Крутько любив збирати листочки, слухати, як шумить вітер у кронах, і мріяти про теплу зимівлю. Одного сонячного ранку, коли осінь вже розмалювала дерева жовтогарячими фарбами, їжачок знайшов під старою яблунею величезне рум’яне яблуко. Воно пахло медом і сонцем, аж дух перехоплювало. Крутько обережно доторкнувся до нього лапкою, потім ще раз понюхав і вже збирався вкусити, як раптом почув, що хтось тихенько плаче. За кущем калини сидів зайченя Коська. Його довгі вуха звисали додолу, а оченята були мокрі від сліз. — Чого ти плачеш? — здивувався їжачок, затиснувши яблуко під колючками. — Я шукав морквинки, — шморгнув носом зайченя. — Скоро зима, а в моїй комірці порожньо. Що я їстиму, коли випаде сніг? Крутько глянув на своє яблуко. Воно було таке смачне, що аж ротик наповнювався слинкою. Він хотів сказати: «Це моє!», але побачив, як тремтить зайченя, і подумав. Подумав і простягнув яблуко Коськові: — Ось, тримай! Їж на здоров’я! Зайченя завмерло. Потім обережно взяло яблуко, розрізало його навпіл і простягло їжачку одну половинку. — Давай разом, — усміхнулося воно. — Разом завжди смачніше. Та щойно вони відкусили по шматочку, сталося диво: кожна половинка почала рости, наливатися соком і… оживати. За мить у зайченяти в лапках лежало два величезні яблука, а в колючках їжачка — ще два! — Оце так! — вигукнув Крутько. — Яблуко чарівне? Воно радіє, коли ним діляться! І справді: що більше вони ділилися, то більше дарувало їм яблуко. Тоді Коська поклав одне яблучко в кошик для мами, а друге відніс старенькій бабусі-черепасі. Крутько ж вирішив, що треба поділитися з усіма лісовими друзями. Вони пішли гуляти лісом. Крутько котив попереду себе чарівне яблуко, а Коська стрибав поруч. Раптом вони почули, як хтось зітхає. То була білочка Руда, що сиділа під дубом і сумно дивилася на високо-високо, де в дуплі блищали горішки. — Я загубила свою торбинку з горішками, — сказала вона. — Тепер не маю чим запастися на зиму. — Ми допоможемо! — вигукнули друзі разом. Коська стрибнув на дуб