Їжачок Колючка і загублений сонячний промінець

В одному лісі, де дерева шепотіли свої казки, а струмок дзвенів, мов срібний дзвіночок, жив собі їжачок на ім’я Колючка. Він був маленький, кругленький, з блискучими очима-намистинками, а на спині носив колючий кожушок. Щоранку Колючка прокидався від теплого сонячного зайчика, який стрибав просто йому на носик. Сонце називало його «маленький колючий сонечко», бо їжачок, хоч і коловся, завжди усміхався. Але одного разу сталося диво. Прокинувся Колючка, а сонячного зайчика нема. Виглянув у віконце — сонце сяє, але чогось сумне. Вибіг їжачок на галявину й питає: — Сонечку, чому ти таке сумне? Чому не шлеш мені свого промінчика? А сонце зітхає: — Ой, Колючко, я впустило свій найменший, найтепліший промінець. Він упав у ваше лісо і загубився. Без нього мені трохи холодно. Захотілося їжачку допомогти сонечку. Побіг він стежкою, дивиться — лежить під кущем щось жовте й тепле. Колючка зрадів, підбіг, а то — жовтенький осінній листочок. — Ні, це не мій промінець, — зітхнуло сонце з неба. Побіг їжачок далі. Аж бачить — на галявині метушиться білочка Рудохвістка. Вона плаче: — Ой, я розсипала всі свої горішки! Тепер не знаю, де вони. Колючка спинився. Йому ж треба шукати промінець, але білочка така засмучена. І він сказав: — Давай я допоможу тобі зібрати горішки. Разом буде швидше. Вони зібрали всі горішки. Білочка задоволено застрибала: — Дякую, Колючко! Який ти добрий! А їжачок побіг далі. Раптом чує — хтось пихкає. То борсучок Барсук намагається перетягнути величезну гілку, щоб зробити собі нову нірку. — Допоможи мені, Колючко! — гукає борсучок. — Ти колючий, можеш підчепити гілку. Колючка знову подумав про промінець. Але ж борсучок просить. Він підліз під гілку, підчепив її колючками, і вони разом перетягнули її на місце. — Оце сила! — засміявся Барсук. — Дякую, друже! Колючка рушив далі, аж бачить: у струмку сидить жабенятко Квась і тремтить. Воно впало у воду й не може вибратися. — Тримайся, Квась! — крикнув їжачок і простягнув свою лапку. Витягнув жабенятко на берег. Квась стрибнуло від радощів: — Ти врятував мене! Ти найсміливіший їжачок у світі! І тут Колючка помітив: довкола стало якось тепліше. Він поглянув на свою шубку — а вона світиться! Ніби хтось розсипав на колючках маленькі золоті цяточки. — Я знайшов промінець? — здивувався він. І раптом сонце засміялося з неба: — Ой, Колючко, ти його знайшов! Але не в лісі, а в своєму серці. Той промінець — це тепло, яким ти ділишся з іншими. Кожна добра справа додає тобі часточку сонечка. Тепер ти сам — маленьке сонечко. І з того дня їжачок Колючка більше ніколи не шукав промінчики. Бо знав: щоб зігріти світ, не обов’язково мати сонце в руках. Достатньо мати тепле серце й добрі вчинки. А ще Колючка зрозумів: коли допомагаєш іншим, сонечко завжди поруч — навіть у похмурий день.