Як їжачок сонечко зігрів

В одному лісі, де росли високі дуби і стрункі берізки, жив маленький їжачок на ім’я Колючка. У нього була затишна нірка під старим пеньком, повна сухого листя і м’якого моху. Щоосені Колючка лягав спати, аж до самої весни. Але цього року сталося щось дивне. Одного похмурого ранку їжачок прокинувся від того, що йому стало дуже холодно. Він визирнув з нірки і здивувався: ліс був сірий і сумний. Небо затягнули важкі хмари, а сонечка ніде не було видно. — Ой-ой! — зітхнув Колючка. — Як же так? Без сонечка і зима не в радість, і лапки мерзнуть. Треба його розбудити! І побіг їжачок лісом. Аж раптом під жовтим кленовим листочком щось заблищало. Колючка нахилився і побачив маленький золотий промінчик. Він тремтів од холоду і тихо плакав. — Ти хто? — здивувався їжачок. — Я — Сонячний Промінчик, — відповів малюк. — Я загубився, коли сонечко сховалося за хмару. Тепер я не знаю, як повернутися додому. Без братиків-промінців мені зовсім самотньо. — Не журися! — вигукнув Колючка. — Я тобі допоможу! Разом ми обов’язково знайдемо твоє сонечко. Він обережно взяв Промінчика на свій колючий спинку, щоб зігріти його, і вони рушили далі. Ішли вони, ішли і зустріли білочку Рудохвістку. Вона збирала горішки і стрибала з гілки на гілку. — Привіт, Колючко! Куди це ти з золотим листочком поспішаєш? — запитала білочка. — Це не листочок, це Сонячний Промінчик! — пояснив їжачок. — Він загубився, і ми шукаємо сонечко. Ти не бачила, де воно ночує? Білочка почухала за вушком. — Я бачила, як сонечко закотилося за Велику Хмару на краю лісу. Але туди небезпечно йти — там гуляє холодний вітер. — Нічого! — сміливо сказав їжачок. — Ми не боїмося. І вони пішли далі. Незабаром вони зустріли зайчика Стрибайка, який грався на галявині. — Ой, які ви смішні! — засміявся зайчик. — Їжачок несе на спині сонечко? Ха-ха! — Не смійся, — образився Колючка. — Краще покажи дорогу до Великої Хмари. Зайчик побачив, що Промінчик справді тремтить, і перестав сміятися. — Гайда зі мною! Я знаю коротку стежку. Вони пробігли через густий кущ, перестрибнули через струмок і опинилися біля Великої Хмари. Вона була така величезна і сіра, що закривала все небо. — Як же нам її прогнати? — замислився їжачок. Раптом Промінчик тихо сказав: — Знаєш, коли сонечко ховається, йому теж сумно. Воно чекає, щоб хтось його покликав. Може, ми всі разом заспіваємо пісню? Сонечко почує і визирне