Яблуневий скарб Їжачка Грицька

Жив собі в лісі маленький їжачок на ім'я Грицько. Він був чемний, працьовитий і дуже любив порядок. Усі його знали: і синичка Цьомка, яка щоранку стукала дзьобиком у віконце його затишної нірки, і старий Борсук, який любив розповідати історії про далекі країни, і веселі зайченята, що завжди кликали Грицька гратися в квача. Настала золота осінь. Листя на деревах стало жовтим, червоним та помаранчевим, а вранішній туман огортав ліс, мов м'яка ковдра. Грицько, як і всі звірята, готувався до зими. Він збирав гриби, сушив ягоди і старанно утеплював свою нірку сухим листям та м'яким мохом. Одного сонячного ранку Грицько вийшов на прогулянку. Він ішов стежинкою, вдихав свіже осіннє повітря і радів останнім теплим промінчикам сонця. Аж раптом його погляд упав на велике червоне яблуко, яке лежало під старою яблунею. Воно було таке гарне, таке наливне, що аж сяяло на сонці. — Оце так скарб! — вигукнув Грицько. — Яке ж воно духмяне! Він підкотив яблуко ближче, обережно понюхав його і вже хотів відкусити шматочок, як раптом зупинився. «А що, як це яблуко хтось загубив? — подумав їжачок. — Можливо, воно впало з дерева, а повз проходив хтось інший і мріяв про нього?» Грицько сів на пеньок і замислився. Він знав, що в лісі багато звірят, і кожне з них готує запаси. Може, це яблучко втратила білочка Руда, яка так любить ласувати? Чи, може, воно належить старенькому Борсуку, який збирав фрукти на зиму? — Ні, — вирішив Грицько. — Я не можу просто так забрати цю знахідку. Треба знайти її справжнього господаря. Він узяв яблуко, обережно поклав його на свій колючий спинний панцир і вирушив у дорогу. Спочатку він пішов до білочки Руди. Та сиділа на гілці дуба і гризла горішок. — Рудо, привіт! — гукнув Грицько. — Чи не ти загубила оце гарне яблуко? — Ой, яке чудове! — зраділа білочка. — Але ні, Грицю, я яблука не збираю. Я люблю горішки та жолуді. Дякую, що спитав! Грицько попрямував далі. Він зустрів зайченят, які стрибали на галявині. — Зайченята, а це не ваше яблучко? — запитав їжачок. — Ні-ні! — замахали лапками зайченята. — Ми моркву та капусту любимо. А яблука нам не потрібні. Сумно стало Грицькові. Він обійшов уже пів лісу, але ніхто не зізнавався, що загубив яблуко. Сонце вже почало хилитися до заходу, і їжачок стомився. Він сів під кущем і поставив яблуко поруч. Раптом він почув тихий плач. Грицько прислухався. Плач долинав з-за куща. Він обережно розсунув гілочки й побачив маленьке сіре мишеня, яке сиділо на землі й терло оченята лапками. — Що сталося? — стурбовано запитав Грицько. — Чому ти плачеш, малий? — Я... я збирав яблука для своєї бабусі, — схлипуючи, сказало мишеня. — У неї дуже болить лапка, і вона не може сама збирати їжу. Я знайшов одне велике яблуко, покотив його додому, але воно покотилося з гірки і зникло. Я шукав, шукав, але так і не знайшов. А тепер надворі темніє, а в нас немає нічого на вечерю. Грицько усміхнувся. — Не журися, маленький друже! — сказав він. — Я, здається, знайшов твоє яблучко. Ось воно! Він підкотив яблуко до мишеняти. Очі малого засяяли від радості. — Це ж воно! — вигукнуло мишеня. — Те саме яблуко! Ой, дякую тобі, добрий їжачку! Ти врятував нас від голоду! — Та що ти, — зніяковів Грицько. — Я просто знайшов його під яблунею і подумав, що воно чиєсь. Мишеня радісно обняло їжачка своїми маленькими лапками. — Ходімо до нас! — запросило воно. — Бабуся буде дуже рада познайомитися з таким чесним і добрим звірятком. У нас є чай з м'ятою та мед. Почастуємо тебе на знак вдячності. Грицько погодився. Вони разом пішли до затишної мишачої нірки, де їх зустріла добра старенька мишка. Вона дуже зраділа, побачивши яблуко, і розчулилася, коли почула історію Грицька. — Рідко зустрінеш такого чесного звірятка, — сказала бабуся-мишка, наливаючи запашний чай. — Більшість одразу б з'