Світлячок для Їжачка

У глибокому-глибокому лісі, де сосни сягають неба, а мох стелиться м’яким зеленим килимом, жив собі Їжачок. Він був маленький, колючий, але мав надзвичайно добре серце. Щоранку він виходив на стежку і дивився на світ своїми чорними очима-намистинками. — Доброго ранку, сонечко! — кричав він, і сонечко посміхалося йому з-за хмар. — Доброго ранку, вітре! — гукав він, і вітер лагідно торкався його колючок. Але одного дня трапилося диво. Не добре і не зле, а просто диво. Уночі, коли Їжачок спав у своїй затишній нірці під старим дубом, з неба впала зірочка. Вона була така крихітна, що впала просто в траву біля його домівки, і ніхто цього не помітив. Вранці Їжачок прокинувся і почув дивне дзюрчання. Він визирнув з нірки і побачив, що в траві щось яскраво блищить. — Ой! — вигукнув він. — Це ж справжній скарб! То була маленька срібляста зірочка. Вона тремтіла від холоду і тихенько плакала. — Чому ти плачеш? — запитав Їжачок. — Я впала з неба і заблукала, — відповіла зірочка тоненьким голосочком. — Я не можу знайти дорогу додому, а вдома, певно, вже плачуть мої сестрички-зірочки. Їжачкові стало дуже шкода зірочку. Він обережно взяв її в лапки і поніс до своєї нірки. — Не хвилюйся, — сказав він. — Я щось придумаю. Він посадив зірочку на м’який мох, накрив її листочком, щоб їй було тепло, і почав думати. Як же допомогти зірочці повернутися додому? Раптом Їжачок почув, що хтось плаче. Він виглянув з нірки і побачив маленьке Зайченя, яке сиділо під кущем і вмивалося сльозами. — Що сталося, Зайченятку? — запитав Їжачок. — Я загубив свою морквинку, — схлипнуло Зайченя. — Я ніс її мамі, але спіткнувся, і вона покотилася кудись у траву. Їжачок погладив Зайченя по голові й сказав: — Не журися. Я допоможу тобі знайти морквинку. Він узяв свою маленьку ліхтарик-світлячка, який завжди носив із собою, і вони разом пішли шукати морквинку. Вони шукали під кущами, за горбочками, навіть зазирнули під старий пеньок. І ось — знайшли! Морквинка лежала в ямці, така гарненька, помаранчева, наче сонячний промінчик. — Дякую тобі, Їжачку! — зраділо Зайченя. — Ти такий добрий! — Це дрібниці, — засоромився Їжачок. — Але знаєш, у мене вдома є зірочка, яка впала з неба. Вона не може повернутися додому. Може, ти знаєш, як їй допомогти? Зайченя почухало вушка й подумало: — А я чув, що в старого Мудрого Кота є чарівний горщик. Якщо в нього покласти щось дуже гарне, то воно перетвориться на мрію. Може, зірочка стане мрією і знову злетить на небо? Їжачок зрадів: — Ходімо до Мудрого Кота! Вони пішли через ліс. Дорогою вони зустріли Білочку, яка сумно сиділа на гілці. — Чому ти сумуєш? — запитав Їжачок. — Я розсипала свої горішки, — зітхнула Білочка. — Вони покотилися в усі боки, і я не можу їх зібрати. — Ми допоможемо! — весело сказав Їжачок. І вони всі разом — Їжачок, Зайченя і Білочка — зібрали горішки. Білочка була така вдячна, що поцілувала Їжачка в носик. — Куди ви йдете? — запитала вона. — До Мудрого Кота, — відповів Їжачок. — У нас у гостях зірочка, і ми хочемо допомогти їй повернутися додому. — Я знаю дорогу до Мудрого Кота! — вигукнула Білочка. — Ходімо, я вас проведу! Вони йшли, йшли і нарешті дійшли до хатинки Мудрого Кота. Мудрий Кіт сидів на ґанку, грівся на сонечку і мружив зелені очі. — Доброго дня, — чемно привітався Їжачок. — Ми прийшли до вас по допомогу. У нас є зірочка, яка впала з неба. Кажуть, ви можете перетворити її на мрію. Мудрий Кіт уважно подивився на Їжачка, на Зайченя, на Білочку і на зірочку, яка тихо лежала в Їжачкових лапках. — Добре, — муркнув він. — Я зроблю це. Але запам’ятай, Їжачку: щоб зірочка полетіла додому, ти маєш покласти в горщик не тільки її, а й найдорожче, що маєш. Їжачок замислився. Найдорожче? Що ж у нього є найдорожчого? Його ліхтарик-світлячок? Його затишна нір