Їжачок Колюнчик і чарівний капелюшок

Жив собі в лісі маленький їжачок на ім’я Колюнчик. Він був добрий, чемний і дуже любив гуляти осіннім лісом. Листя золотом шурхотіло під лапками, гриби ховалися під дубами, а з неба падали лагідні промінчики сонечка. Одного ранку, коли Колюнчик прогулювався стежиною, він помітив під кущем щось синє. Прибіг ближче — аж то капелюшок! Не простий, а з маленьким дзвіночком, що тихенько дзвенів: «Дзінь-дзелінь!» — Ой! — здивувався їжачок. — Хто ж загубив таку красу? Мабуть, хтось дуже сумує без неї. Треба повернути господареві! І Колюнчик рушив у дорогу. Ішов він, ішов, аж бачить — Білочка Руда сидить під горіхом і зажурено дивиться на гілля. — Що сталося, Білочко? — спитав їжачок. — Ой, Колюнчику! Вітер зірвав горішки і розкидав їх по землі. А я така маленька, що не можу дістати до верхніх гілок, та й кошик у мене повний, — зітхнула вона. — Не журнися! — мовив їжачок. — Я допоможу тобі зібрати горішки. Хоч я і колючий, але горішки мої колючки не бояться! Вони разом швиденько позбирали всі горішки. Білочка весело застрибала: — Дякую тобі, Колюнчику! Ти такий добрий! А куди ти йдеш? — Шукаю господаря цього капелюшка, — відповів їжачок і показав знахідку. — Ой, який гарний! — зраділа Білочка. — Хай щастить тобі! Пішов Колюнчик далі. Вийшов на галяви