Скарб для двох

У затишному лісі, де між духмяних суниць дзвеніли срібні струмки, а сонце щоранку вмивалося росою, жив собі мишеня Тимко. Він був зовсім маленький — з рожевими вушками, блискучими очима і таким допитливим носиком, що завжди потрапляв у пригоди. Тимко мешкав у теплій нірці під корінням старого дуба, але найбільше на світі любив видиратися на горбок і дивитися, як ліс прокидається. Одного ранку, коли Тимко гриз смачний колосочок, до нього прилетів горобчик Гриць. Він був жвавий, мов цвіркун, і завжди знав усі новини. — Тимку, Тимку! — зацвірінькав Гриць, підстрибуючи на гілці. — Чув новину? Під старим дубом, у дуплі, захований справжній скарб! Кажуть, він виконує будь-яке бажання! — Скарб? — оченята Тимка заблищали. — А що там? Золото? Дорогоцінне каміння? — Не знаю, — Гриць загадково знизав крильцями. — Але якщо ми його знайдемо, будемо найщасливішими у лісі! Мишеня схопило торбинку, горобчик узяв під крило малесенький горішок про запас — і вони рушили в путь. Спочатку все було чудово. Вони бігли наввипередки, сміялися, стрибали через купини. Але за кілька хвилин Гриць зупинився: — Слухай, Тимку. А як ми поділимо скарб? Я перший про нього дізнався! — Але я перший побіг! — обурився Тимко. — Значить, він мій! — Ні, мій! — Гриць настовбурчив пір'я. Вони так голосно сперечалися, що навіть не помітили, як на доріжці з'явилася стара мудра сова. Вона моргнула жовтими очима й промовила: — Хто свариться через скарб, той ще не знає, що справжній скарб не можна поділити. Але кожен має право на своє щастя. Тож біжіть, але пам'ятайте: дорога любить дружніх. Тимко й Гриць перезирнулися. Сперечатися далі не хотілося, тож вони мовчки пішли далі