Їжачок і загублена зіронька

У тихому-тихому лісі, де дерева шепочуться з вітром, а стежечки в'ються поміж кущиків, жив собі маленький їжачок на ім'я Колючка. Він був добрий, але трошки сором'язливий і дуже полюбляв спати. Щоночі він згортався клубочком у своїй затишній нірці під старим дубом і бачив солодкі сни. Але однієї осінньої ночі Колючка прокинувся від дивного звуку. Хтось тихенько плакав просто неба, але не так, як плачуть дощі чи вітер. Це було тоненьке, тремтливе «ой-ой-ой…». Їжачок визирнув з нірки. Навколо було темно, лише де-не-де блищали холодні краплі роси. Він прислухався — плач линув із трави біля стежки. Колючка обережно пішов на звук і раптом побачив диво: у зеленій травичці лежала маленька зірочка. Вона була зовсім невеличка, з долоньку, світилася тьмяно-блакитним світлом і тремтіла, ніби замерзла. — Ой, хто ти? — здивувався їжачок. — Я — Зіронька, — сумно відповіла вона. — Я впала з неба. Сковзнула зі своєї подушечки-хмаринки й упала сюди. А тепер не можу злетіти. Мої крильця згасли, бо я дуже змерзла. Колючці стало так шкода малесеньку зірочку! Він накрив її своїми колючками, наче теплим пледиком, але вона все одно тремтіла. — Стривай! Я покличу друзів! — гукнув їжачок і побіг щодуху. Спочатку він розбудив зайчика Стрибайка, який жив під кущем ліщини. — Там зірочка впала! — задихано проказав Колючка. — Вона плаче і не може злетіти! — Ой лишенько! — схопився зайчик. — Треба її зігріти! Я принесу їй морквинку, вона смачна і тепла! — Ні, морквинка холодна! — зітхнув їжачок. Далі вони розбудили білочку Скалку, яка спала в дуплі. Скалка принесла горішок. — Нехай поїсть, одразу зігріється! Але зірочка тільки заплакала дужче. Вона не хотіла їсти. Вона хотіла додому, на небо, до своєї мами-місяця та братиків-зорепадів. Тоді всі разом пішли до старої мудрої Сови, яка знала всі таємниці лісу. Сова довго слухала, кліпала великими очима, а потім сказала: — Зірочки не їдять морквинки. Вони живуть із тепла добрих сердець. Щоб вона зігрілася і злетіла, ви маєте стати тісним колом і поділитися з нею найдорожчим — своєю любов'ю. Їжачок, зайчик і білочка перезирнулися. Як це — поділитися любов'ю? Вони ніколи цього не робили. Але Колючка перший зрозумів. Він підійшов до зірочки, обережно взяв її своїми лапками і притиснув до себе. — Я тебе не покину, — прошепотів він. — Ти тепер моя подружка. І раптом його маленьке їжаче серце забилося так тепло, що зірочка трошки яскравіше засяяла. — А я принесу сухе листячко! — метнувся зайчик і приніс цілу купу. Вони зробили з листя м'яке гніздечко і поклали зірочку всередину. Білочка накрила її пухнастим хвостиком, а сама притулилася збоку. — Ми всі тут, — сказала вона. — Ти не одна. І тоді сталося диво. Від тепла їхніх маленьких тіл і від добрих слів зірочка почала світлішати. Спочатку ледь-ледь, потім дужче, аж поки