Пряничний їжачок та зоряне яблуко

У глибокому лісі, де дуби сягають аж до хмар, а струмок дзюркоче найвеселішу пісню, мешкав маленький їжачок на ім’я Колючка. Він був звичайним сірим їжачком, але мав одне дивовижне вміння: Колючка вмів знаходити найзаповітніші мрії своїх друзів. Щоправда, він ще не знав, як їх здійснювати. Одного погожого осіннього ранку Колючка прокинувся від дивовижного аромату. Пахло корицею, медом і… сонячним промінням. Він визирнув із свого затишного гніздечка під старим пнем і побачив, що на галявині стоїть білочка Руденька, а поруч із нею лежить величезне, золотаве, наче зроблене зі скла, яблуко. — Ой, Руденько! — скрикнув Колючка. — Звідки в тебе таке диво? Білочка сумно зітхнула: — Це не просте яблуко, Колючко. Це Зоряне Яблуко. Воно впало з неба минулої ночі. Кажуть, що воно виконує одне бажання, але тільки для того, хто з'їсть його з найщирішим серцем. Але я не можу його вкусити! Я боюся, що пошкодую про своє бажання. Адже я хочу і нову хатку, і запаси горішків, і щоб мій братик одужав… Їжачок замислився. Він знав, що Руденька — добра білочка, але її бажань було так багато, що вони, мов колючки, заплутались у неї в голівці. Раптом на галявину вийшов старий Борсук. Він тримався за щоку і жалібно стогнав. — Ой-ой-ой! — простогнав Борсук. — Зуб розболівся! Аж до самого неба. Я чув, що десь тут є чарівне яблуко, що лікує всі хвороби. Дозвольте мені відкусити шматочок! — Але ж воно виконує лише одне бажання! — запищала Руденька. — Якщо Борсук з'їсть його, то бажання зникне! Борсук зітхнув. Він дуже хотів вилікувати зуб, але не хотів забирати щастя в білочки. — Ні, — мовив він мужньо. — Нехай яблуко залишиться тобі, Руденько. Я потерплю. І він пішов геть, шкутильгаючи. Тоді з-за куща вискочив зайчик Стрибун. Він був увесь у сльозах. — Там, у хащі, я знайшов маленьке пташеня! Воно випало з гнізда і не може злетіти! Якби я міг підрости й дістатися до гнізда, я б його врятував! Але я надто малий! Усі замислились. Яблуко могло б зробити зайчика великим і сильним. Але тоді б воно не допомогло ні білочці, ні Борсукові. Раптом Колючка підійшов до Зоряного Яблука. Воно сяяло так яскраво, що освітлювало весь ліс. Їжачок погладив його колючкою, і яблуко тихо заспівало. Воно співало про те, що справжнє бажання — це не те, що ми хочемо для себе, а те, що ми можемо зробити для інших. Колючка обвів поглядом своїх друзів: сумну Руденьку, хворого Борсука та заплаканого Стрибуна. І тоді він зрозумів, чого він хоче найбільше. — Я знаю своє бажання, — тихо сказав їжачок. — Я хочу, щоб мої друзі були щасливі. Нехай Борсук одужає, нехай зайчик підросте й врятує пташеня, а Руденька… нехай вона перестане сумувати і зрозуміє, що справжнє багатство — це коли поруч є друзі, готові поділитися навіть чарівним яблуком. Яблуко засяяло так яскраво, що всі заплющили очі. А коли розплющили — побачили, що яблуко зникло, а натомість у повітрі закружляла золота зоряна пилюка. Вона торкнулася Борсукової щоки — і зуб перестав боліти. Вона торкнулася зайчика — і він раптом підріс на цілу голову! Зайчик радісно помчав рятувати пташеня. А Руденька відчула, як її серце наповнюється теплом. Вона обняла Колючку й прошепотіла: — Ти наймудріший їжачок у світі! А Колючка всміхнувся. Він зрозумів, що бажання, загадане для інших, завжди повертається сторицею. І тієї ж миті в його маленькій хатинці з-під старого пня виросло чарівне дерево, увішане золотими яблуками. І кожне з них пахло корицею, медом і щастям.