У маленькому лісочку, де сонечко вмивалося росою, а вітер грався з листочками, жив собі їжачок на ім'я П’ятачок. Він був колючий, але дуже м’який у серці, і мав найбільшу мрію: хотів доторкнутися до зірки. Кожного вечора він сідав на старий пеньок, зітхав і дивився в небо. — Яка ж ти гарна, зіронько! — шепотів П’ятачок. — Але чому ти так далеко? Якось уночі сталося диво. Найяскравіша зірка, на ім’я Іскорка, почала хитатися, бліднути і... бух! Впала просто в лісовий ставок. Вода зашипіла, а зірка засмучено заблимала. П’ятачок прокинувся від гучного сплеску. Він підбіг до ставочка й побачив, як Іскорка тремтить у холодній воді. — Ой-ой-ой! — заплакала зірка. — Я впала, і тепер не можу злетіти! Мої промінчики намокли! Їжачок здивувався: зірки вміють плакати? Але швидко взяв себе в руки. — Не плач! Я тебе врятую! — сказав П’ятачок і хоробро стрибнув у воду. Але він не вмів плавати! Почав булькати: «Буль-буль-буль!» — і мало не втопився сам. На щастя, повз пропливала Бобриха Тетяна. Вона погладила їжачка по колючках: — Ой, П’ятачку, ти ж не риба! Тримайся за мій хвіст! Бобриха витягла їжачка, але зірка лишилася у воді. Тоді прибігли Зайчик Скок та Лисичка Руда. Скок запропонував: — Давайте зробимо місток із гілок! — А я принесу сухе листя, щоб зірку витерти! — додала Лисичка. Вони працювали всі разом. П’ятачок колючками чіпляв гілки, Зайчик стрибав по купинах, а Лисичка крутилася, як дзиґа. Нарешті зірку обережно підняли, витерли м’яким мохом і поставили на найвищий пеньок. Іскорка засяяла яскравіше, ніж раніше! — Дякую, друзі! — радісно закричала вона. — Але я не можу злетіти без допомоги тих, хто вірить у дива. П’ятачок замислився. Він згадав свою мрію. І тоді всі лісові звірі взялися за руки (а їжачок за лапки) і почали дуже сильно дути вгору. Вітер підхопив Іскорку, вона злетіла в небо і засяяла втричі яскравіше. А на прощання зірка скинула їжачку маленьку іскорку, яка перетворилася на золотий жолудь. — Це тобі за добру справу, П’ятачку! — прошепотіла вона. Їжачок притис жолудь до серця й зрозумів: справжнє диво — це коли поруч є друзі, які готові допомогти.
Не бійся просити про допомогу, бо разом можна зробити навіть неможливе — повернути зірку на небо.