Лисичка-зірколовка

У глибокому-глибокому лісі, де дерева сягають неба, а тіні танцюють на світанку, жила собі маленька руда лисичка на ім’я Скіпа. Вона була незвичайною, бо замість того, щоб полювати на зайців чи пташок, Скіпа ночами виходила на галявину і дивилася на небо. Її очі сяяли, коли вона бачила, як зорі мерехтять, наче живі ліхтарики. Одного разу, коли місяць сховався за хмаринку, Скіпа помітила, що одна маленька зірочка впала з неба і покотилася просто до її лапок. Зірочка тремтіла, мов перелякане курча, і тихенько писіла. — Не бійся, — сказала лисичка, обережно піднявши її. — Як тебе звати? — Дрімота, — прошепотіла зірочка. — Я заблукала. Я мала освітлювати шлях маленькому їжачку, який боїться темряви, але вітер поніс мене через ліс, і тепер я не знаю, де мій дім. Скіпа замислилася. Вона завжди мріяла допомагати, але ніколи не знала, як. І ось тепер перед нею лежала крихітна зірочка, якій потрібна була допомога. — Я проведу тебе, — рішуче сказала лисичка. — Покажи дорогу. Дрімота затремтіла ще дужче: — Я не пам’ятаю. Я знаю лише, що їжачок живе там, де пахне м'ятою і росте великий старий дуб. І вони рушили в путь. Скіпа ступала м'яко, як лисиці вміють, щоб не розбудити ліс. Зірочка сиділа в неї на спині й тихенько муркотіла, зігріваючи лисичці шерсть. Вони йшли через зарості суниць, де Скіпа трохи підкріпилася, і через струмок, де зірочка зігріла воду, щоб рибкам було тепліше плавати. Вони зустріли старого борсука, який не міг знайти свої окуляри, і Дрімота освітила йому нору, поки він не знайшов їх під подушкою. — Дякую, — пробурмотів борсук. — Без вас я б до ранку шукав. — Це не я, це зірочка, — засміялася Скіпа, і вперше відчула, як приємно робити добро. Нарешті вони вийшли на галявину, де ріс старезний дуб, а під ним сидів маленький сірий їжачок і тремтів. Він затуляв оченята лапками, бо дуже боявся темряви. — Дивись! — гукнула Скіпа. — Я знайшла твою зірочку! Дрімота злетіла з лисиччиної спини і закружляла над їжачком, розсипаючи навколо нього золотаві іскри. Їжачок розплющив очі і засміявся від щастя: — Моя Дрімота! Ти повернулася! — Це не я, — сказала зірочка. — Це лисичка Скіпа. Вона вела мене весь шлях і не здалася, навіть коли було темно. Їжачок обійняв Скіпу своїми колючими лапками, але вона навіть не зауважила колючок, бо в грудях у неї розквітла така теплота, якої вона ще ніколи не відчувала. — Ходімо до мене в гості, — запропонував їжачок. — Я напік м'ятного печива. І вони пили чай із малиною, а Дрімота стрибала по столу, освітлюючи все навколо. А коли Скіпа зібралася додому, їжачок подивився на неї своїми добрими очима: — Приходь до нас кожної ночі. Разом нам не страшна жодна темрява. Лисичка повернулася у свою нірку вже на світанку, але їй зовсім не хотілося спати. Вона виглянула у вікно й побачила, що на небі, просто над її будиночком, засяяла нова зірочка. Вона була трохи руда, як лисиччина шерсть, і Скіпа зрозуміла: це її власна зірка. Відтепер вона буде світити всім, хто заблукає в темряві, і нагадуватиме, що доброта — це найяскравіше світло у світі.