Їжачок Пиріжок та зимове свято

У глибокому-глибокому лісі, де ялинки вбираються в снігові намиста, а вітер тихо співає колискових, жив собі маленький їжачок на ім’я Пиріжок. Він був м’якенький, кругленький, з блискучими очима, схожими на дві чорні намистинки. А ще він мав неймовірну мрію — влаштувати у своїй затишній нірці справжнє зимове свято для всіх лісових звірят. Та була одна біда. Наближалася зима, і Пиріжок знав, що зовсім скоро ліс засинає під білою ковдрою, а звірята ховаються по домівках і гріють лапки. Щоб зібрати всіх разом, потрібні були частування. А в коморі в їжачка лежало лише три маленькі сушені грибки та кілька яблучних часточок. — От халепа! — зітхнув Пиріжок, сівши на пеньок і підперши колючу щічку лапкою. — Хіба це бенкет? Це навіть на один зубок не вистачить! Повз пеньок саме проскакувала білочка Ясочка. Вона несла у дупло цілий кущик горішків, аж лосніла від пихи. — Ой, Пиріжку, чого сумуєш? — зацокотіла вона, зупинившись. — Свято хочу зробити, а їжі мало, — зізнався їжачок. Ясочка хитро глянула на свій кошик, потім на засмученого їжачка. Вона вже уявляла, як взимку гризтиме ці горішки сама, дивлячись на сніг. — Це дуже добре, що ти мрієш про свято, — швиденько мовила вона. — Але я поспішаю! Треба встигнути до снігопаду! — і, махнувши пухнастим хвостом, зникла серед гілок. Пиріжок ще нижче опустив голівку. Тут із нірки визирнув старий кріт Данило. — Чого, малий, ніс повісив? Хворієш? — Не хворію, дядечку. Просто хотів усіх звірят на свято покликати, аби взимку не сумували. Але ж із трьома грибками гостей не нагодуєш. Кріт замислився. Він пошкреб потилицю і сказав: — Слухай, їжачку. У мене під землею повно солодкого коріння. Воно не таке гарне, як горішки, але дуже поживне. Знаєш що? Я дам тобі трохи. Бо коли один дає, а другий ділиться — це і є справжнє диво. Пиріжок аж підстрибнув від радості. Він подякував кротові й побіг далі, до струмка. Там зустрів зайчика Стрибунця, який жував капустяний листок. — Стрибунцю, а давай разом свято влаштуємо? — запропонував їжачок. — Я маю грибки та корінці. — Ой, а в мене лише морквинка! — зітхнув зайчик. — Але ж вона така смачна! Стривай, а якщо ми всі щось принесемо, то вийде велика гора їжі! — Але ж білочка Ясочка не захотіла ділитися... — сумно сказав Пиріжок. — То її справа, — махнув лапкою зайчик. — Головне, що ми ділимось одне з одним! Вони побігли до старого борсука, який варив липовий чай із медом. Борсук, дізнавшись про свято, одразу ж виділив цілу баклажку запашного напою. А ще прийшла сімейка мишенят із сушеною малиною. Скоро в нірці Пиріжка зібралося стільки смаколиків, що не вистачало місця. Їжачок світився від щастя. Він метушився, розставляючи грибки, ягідки та корінці на чистому листі лопуха. Аж ось, коли все було готове, у двері тихенько постукали. Це була Ясочка. Вона стояла з порожнім кошиком, опустивши хвостика. — Пробачте мене, — тихо сказала вона. — Я жадібною була. Думала, що сама з’їм усі горішки, але сидіти самій у дуплі — так сумно! Можна я з вами? Горішків уже не маю, але можу прикрасити нірку сріблястим мохом і блискучими шишками. Пиріжок глянув на друзів. Зайчик кивнув, мишенята закивали голівками, а борсук посміхнув