Світлячок, який думав, що він замалий

На зеленому пагорбі, там, де струмок тихенько виспівує свою весняну пісеньку, жив маленький світлячок на ім'я Іскрик. Іскрик був найменшим у своїй родині. Його брати сяяли так яскраво, що навіть зорі їм заздрили. А Іскрик умів світити лише ледь-ледь — як крихітна зірочка, що заблукала в траві. — Мамо, — питав він щоразу перед сном, — а навіщо мені моє світло, якщо воно таке маленьке? Мати-світлячка всміхалася, гладила його оксамитові крильця й казала: — Світи тихенько, синочку. І побачиш. Іскрик не розумів цих слів. Але мамі вірив. Одного вечора сонечко пішло спати за ліс, і над лугом стало темно-темно. Іскрик