Жили собі в маленькому селі Дід Котигорошко та Баба Ягідка. У них був чудовий город, але найбільше вони пишалися своєю капустою. Та не простою, а чарівною! Такою, що коли її поливати веселими піснями, вона виростала величезна, солодка й хрумка. Одного разу Дід Котигорошко занедужав. Лежить на печі, кашляє та зітхає. А Баба Ягідка порається біля нього, та й каже: — Ой, діду, капуста наша засумувала. Без твоєї веселої пісні вона не росте, а листя жовтіє. Що ж нам робити? А треба сказати, що в них був ще й чарівний горщик. Якщо в нього кинути три веселі смішинки та одну добру мрію, то він починав варити незвичайний борщ, який виліковував будь-яку хворобу. Онучка Маринка, яка прийшла провідати дідуся, почула це й вирішила допомогти. — Бабусю, я знаю, що робити! — вигукнула вона. — Я піду на город і заспіваю капусті найкращої пісні! Взяла Маринка лійку, вибігла на город і почала співати. Та співала вона дуже тихо, бо соромилася. Капуста слухала, слухала, та замість того, щоб рости, почала позіхати й засинати. — Ой, лишенько! — засмутилася дівчинка. — Щось не виходить. Тут прибігли її друзі — ведмедик Михась та зайчик Стрибунчик. — Маринко, — каже Михась, — ти співаєш, мов комарик пищить. Треба голосніше та веселіше! — А ще треба стрибати! — додав Стрибунчик і почав вистрибувати навколо капустини. Маринка засміялася, затупотіла ніжками й заспівала на повний голос: — Ой, капусто, не сумуй, Своє листя розгортуй! Стриб-стриб-стриб, туп-туп-туп, Виростай на диво-суп! І тут сталося диво! Капуста заворушилася, зашелестіла листям і почала рости. Вона росла, росла, поки не стала величезною, як хата! А зсередини почулося хіхікання — то капуста сміялася від задоволення. — Ура! — закричали друзі. — Тепер збираймо смішинки! Вони набрали три великі жмені сміху з капустяного листя, побігли до хати та кинули в чарівний горщик. А Маринка додала туди свою мрію — щоб дідусь одужав. Горщик заблищав, засвітився, і за кілька хвилин на плиті вже парував чарівний борщ. Баба Ягідка налила тарілку дідусеві. Той сьорбнув раз — кашель зник. Сьорбнув вдруге — на щоках з’явився рум’янець. А коли випив увесь борщ, то схопився з печі й пішов у танець! — Оце так капуста! Оце так горщик! — радів Дід Котигорошко. — А найбільше дякую тобі, Маринко, та вашим друзям! І всі разом сіли вечеряти — з хрумкою капустою, з веселими піснями та добрими мріями.
Коли робиш щось з радістю та від щирого серця, навіть маленька справа може стати великим дивом. Сміх і дружба лікують краще за будь-які ліки.