У лісі на узліссі, де росли величезні дуби й пахло суницею, жив собі маленький Їжачок на ім’я Колючка. Він був дуже добрий, але мав одну ваду: страшенно боявся холоду. Як тільки листя починало жовтіти, Колючка закутувався в три ковдри, вдягав шкарпетки на колючки й ходив виключно стрибками, аби не торкатися лапками холодної землі. Одного разу, коли осінь уже розфарбувала ліс у золото й багрянець, сталося нечуване. Сонечко, яке завжди світило над лісом, раптом почало чхати. Воно чхало раз, другий, а третій раз чхнуло так сильно, що всі промені згорнулися в трубочку, і сонечко погасло. У лісі стало темно й холодно. Зайченята затупотіли ніжками, білочки заховали горішки й засумували, а Ведмідь, який уже збирався лягати спати, виліз із барлогу й заревів: — Хто вкрав наше тепло?! Тільки Їжачок Колючка не розгубився. Він нахмурив колючки, зав’язав шарфик на шиї й вирушив у путь. Ліс був темний, аж вуха мерзли. Колючка йшов і бурмотів: «Треба, треба сонечко врятувати. Бо як же без сонця? Воно ж, мабуть, застудилося!» Діставшись високої гори, де в небі висіло сонечко, Їжачок побачив, що воно тремтить. Сонечко було схоже на величезний жовтий млинець, який хтось забув на сковорідці. — Ой-ой-ой! — простогнало сонечко. — Я так зачхалося, що всі промені повилітали. Я не можу світити, бо мені холодно! Колючка зняв свій улюблений вовняний шарфик, але сонечко було величезне — шарфик накрив лише один його краєчок. — Треба грітися по-іншому! — вигукнув їжачок. Він побіг до Білки, позичив у неї гарячого чаю з шипшини. Потім до Зайця — той дав морквинку, щоб сонечко пожувало й зігрілося. А Ведмідь приніс величезну діжку меду. Сонечко випило чай, з’їло моркву, облизало мед — і раптом почхало, але вже не холодним, а теплим чханням! — Апчхи! — і з нього вилетіли два золоті промені. — Апчхи! — ще три. — Апчхи! Апчхи! Апчхи! — і ціла купа променів розсипалася по лісу. Ліс одразу посвітлішав, стало тепло, а сонечко засяяло дужче, ніж раніше. Воно усміхнулося до Колючки: — Дякую, маленький друже! Ти не злякався холоду й темряви, а приніс мені тепло. Тепер я знаю, що справжнє тепло не в променях, а в добрих серцях. Колючка повернувся додому, зняв усі ковдри й навіть шкарпетки. Він більше не боявся холоду, бо знав: якщо в світі є доброта, то завжди буде тепло.
Справжнє тепло народжується в серці, коли ми дбаємо про інших. Навіть найменший може зігріти цілий світ.