У маленькому лісочку, де росли пухнасті ялинки й дзюркотливі струмочки, жив собі їжачок на ім’я Федько. Він був дуже добрим, але страшенно сором’язливим. Федько боявся знайомитися з іншими звірятами, бо думав: «А раптом я їм не сподобаюся? Раптом у мене колючки занадто гострі?» Одного вечора, коли сонечко вже заховалося за обрій, Федько сидів на пеньочку і сумно зітхав. Над лісом зійшов великий золотий Місяць. Він був такий круглий і лагідний, що аж світився теплим світлом. — Чого сумуєш, малий? — раптом почув Федько голос, схожий на передзвін срібних дзвіночків. Їжачок підвів голову й аж підстрибнув. Це ж Місяць із ним розмовляє! — Я… я хочу мати друзів, — прошепотів Федько, — але боюся, що нікому не потрібен. Місяць усміхнувся й засяяв ще яскравіше: — А ти спробуй зробити щось добре для лісових мешканців. Дружба часто починається з маленької допомоги. Федько замислився. А що він уміє? Він умів збирати гриби, знав, де росте найсмачніша малина, і мав чудовий нюх. Наступного ранку їжачок вирішив діяти. Він знайшов Білочку, яка готувала запаси на зиму, і допоміг їй знайти найбільші горішки під старим дубом. Білочка так зраділа, що пригостила Федька смачним печивом. Потім він зустрів Зайчика, який загубив свою улюблену морквину. Федько взяв слід, і вони разом знайшли її під кущем ожини. Зайчик обійняв їжачка (обережно, щоб не вколотися) і запросив грати в хованки. А коли ввечері Федько побачив Ведмедика, який не міг дістати мед із дупла, він підказав, де є низька гілка, по якій зручно залізти. Ведмедик був такий вдячний, що поділився з Федьком найсолодшою ягідкою. Минуло кілька днів, і Федько вже мав багато друзів. Вони разом бігали, гралися й сміялися. Але найбільше їжачок любив вечорами виходити на галявину й дивитися на Місяць. — Дякую тобі, Місяцю! — гукав він. — Це ти молодець, Федьку! — відповідав Місяць. — Ти зрозумів найголовніше: не треба боятися першим простягнути лапку. Дружба — це не чекати, поки хтось прийде до тебе, а самому йти назустріч. І з того часу в лісі всі знали: якщо потрібна допомога, клич Їжачка Федька. А він більше ніколи не боявся знайомитися, бо знав — у кожного в серці є місце для тепла.
Не бійся першим робити добро — дружба починається з маленького кроку назустріч.