У одному маленькому містечку, де дахи були кольору стиглої вишні, а паркани — м’ятного цукру, жила-була бабуся Орися. Вона була найкращою куховаркою на всі три вулиці. Але найбільше вона славилася своїми варениками. Одного разу, коли бабуся місила тісто, вона наспівувала веселу пісеньку про сонечко. А тісто, уявіть собі, почало підстрибувати в мисці й хихотіти! Бабуся Орися дуже здивувалася, але вирішила зліпити з нього вареники. Останній вареник вона наповнила не звичайною вишнею, а… зірковим варенням! Воно світилося м’яким сріблястим сяйвом і пахло морозивом. Коли вареники зварилися, той чарівний вареник вистрибнув з каструлі, покотився по підлозі, хлопнув дверима й опинився на вулиці. Бабуся тільки рукою махнула: «Ану, веселуне, біжи, куди знаєш!» Вареник котився вуличкою, наспівуючи: «Я — вареник-крученик, веселий чарівник!» Раптом він побачив хлопчика Петрика, який сидів на лавці й гірко плакав. У нього зламалася улюблена іграшкова машинка. — Ой, Петрику, не плач! — підстрибнув вареник. — Я чарівний! Поклади машинку на мене. Петрик здивувався, але поклав машинку на вареник. І — о диво! — вареник блимнув, і машинка стала як нова, ще й блискучіша. — Ура! — закричав Петрик і побіг гратися. А вареник покотився далі. Наступним він зустрів дівчинку Сонечку, яка шукала свою рукавичку. Вона дуже сумувала, бо рукавичку зв’язала її бабуся. — Не журися! — сказав вареник. — Доторкнися до мене. Сонечка доторкнулася, і рукавичка — хоп! — сама випала з її кишеньки, куди непомітно завалилася. Дівчинка засміялася: «От тобі й маєш! А я її всюди шукала!» Вареник котився далі, аж раптом побачив старенького дідуся, який намагався дістати яблуко з високої гілки. Вареник підскочив, став на хвостик, витягнувся, як пружинка, і яблучко само впало дідусеві в долоні. — Дякую, вареничку! — сказав дідусь і погладив його. Увечері вареник повернувся додому до бабусі Орисі. Він був трохи втомлений, але дуже щасливий. Бабуся поставила його на віконце, щоб він охолов, але вареник не хотів ставати звичайним. Він світився у темряві, наче маленький ліхтарик. Наступного ранку Петрик, Сонечка й дідусь прийшли до бабусі з подарунками: хто — квітку, хто — пиріжок, а хто — просто щиру усмішку. Вони подякували вареникові за добрі справи. Бабуся Орися всіх пригостила чаєм, а чарівний вареник став головною окрасою столу. Відтоді в містечку всі знали: навіть маленький вареник може зробити велике диво, якщо в нього добре серце і трохи зіркового варення всередині.
Добрі вчинки, навіть найменші, роблять світ яскравішим і приносять радість не лише іншим, а й тобі самому.