Чарівна крамничка Сонячного Зайчика

В одному маленькому містечку, де вулиці пахли свіжими булочками, а дахи будинків були кольоровими, як веселка, жив-був Сонячний Зайчик. Він був не простий зайчик, а чарівний – він умів сміятися так голосно, що його сміх перетворювався на маленькі золоті іскорки. Сонячний Зайчик тримав крамничку. Не просту, а чарівну! На вітрині було написано: «Усе для радості. Вхід безкоштовний, але з посмішкою обов’язково». Одного ранку до крамнички завітало Лисеня Льоня. Воно було дуже засмучене – загубило свій улюблений рудий м’ячик. – Ой-ой-ой! – плакало Лисеня. – Без м’ячика я зовсім нещасне! Сонячний Зайчик підстрибнув до полички, дістав прозору баночку і сказав: – Ось, тримай! Це «Сироп Хорошого Настрою». Лизнеш – і відразу знайдеш свій м’ячик! Лисеня лизнуло – і справді! Воно згадало, що залишило м’ячик під гойдалкою в парку. Льоня весело побігло геть. Наступною прийшла Кізонька Маня. Вона тримала в руках дзеркальце і зітхала: – У мене сьогодні такі кучері неслухняні! Всі в різні боки стирчать! Зайчик засміявся, і з його сміху посипалися іскорки. – А ось тобі «Гребінець-Несумниць»! – він простягнув звичайнісінький дерев’яний гребінець. – Він розчісує не тільки шерсть, а й думки! Маня провела гребінцем – і кучері лягли рівно, а на душі стало легко й весело. Потім прийшов Ведмедик Тимко. Він тримав у лапках порожню банку. – У мене мед скінчився! – бурчав він. – І тепер мені сумно, бо без меду ведмеді не ведмеді! Сонячний Зайчик хитро примружив око: – А це не прості банки! Це банки, які наповнюються, коли ти робиш щось добре для інших. Тимко спочатку не повірив, але потім побачив, що у сусідки Білочки розсипалися горішки. Він допоміг їх зібрати. І – о диво! – його банка наповнилася золотистим медом! Нарешті до крамнички зайшов хлопчик Петрик. Він нічого не просив, а просто стояв і дивився. – Чому ти не просиш чарів? – запитав Зайчик. – Бо в мене все є, – зітхнув Петрик. – Іграшки, книжки, солодощі. Але чомусь мені нудно. Сонячний Зайчик підійшов до нього і прошепотів: – Знаєш, найчарівніша річ у моїй крамниці – це ти сам. Бо ти вмієш дарувати радість. Спробуй сьогодні зробити щось приємне для мами, для друга, для перехожого песика. І побачиш, що нудьга зникне. Петрик вийшов задумливим. Він купив бабусі квітку, притримав двері для сусідки й пограв із цуценям у дворі. І раптом його серце наповнилося таким теплом, що він засміявся – точнісінько як Сонячний Зайчик! Того вечора крамничка закрилася, але Сонячний Зайчик вийшов на дах і подивився на зірки. – Яка ж це чарівна річ – робити добро! – промовив він. – Адже справжнє диво не в сиропах чи гребінцях. Воно – всередині кожного з нас.