У глибокому-глибокому лісі, де навіть найсміливіші зайці іноді боялися темряви, жив собі їжачок на ім’я Гриць. Гриць був дуже допитливим, але мав одну велику ваду: він страшенно боявся темряви. Щойно сонце ховалося за обрій, Гриць забирався у свою нірку, затуляв носика листочком і тремтів до ранку. Одного вечора, коли зірки тільки-но почали виблискувати, Гриць почув дивне шкряботіння під дверима. То був його друг, білченя Федько. — Грицю, виходь! — закричав Федько. — Сьогодні в лісі Свято Світлячків! Вони запалюють найяскравіші ліхтарики, і всі звірі танцюють! — Я не можу, — прошепотів Гриць. — Там же темно! А раптом там... БУКА? — Яких ще бука? — засміявся Федько. — То вигадки старих сов. Світлячки такі добрі, що навіть найстрашніша темрява стає казковою! Гриць набрався сміливості, виліз із нірки й рушив слідом за Федьком. Ліс і справді був темний, аж мурашки бігали по спині. Кожна тінь здавалася велетенським чудовиськом, а кожен шерех — зміїним шипінням. — Дивись! — раптом скрикнув Федько. Перед ними на галявині сяяли сотні маленьких вогників. Світлячки літали в повітрі, утворюючи химерні візерунки: то зірку, то сердечко, то веселку. Вони були схожі на живі зірочки, що спустилися з неба погратися. Гриць завмер від захвату. Найменший світлячок, на ім’я Іскорка, підлетів до нього й сів на колючку. — Чому ти тремтиш, їжачку? — запитав він дзвінким голосочком. — Бо... бо я боюся темряви, — зізнався Гриць. Іскорка засміявся, і від його сміху розсипалися золоті іскри: — Темрява — це просто ковдра, якою ніч вкриває ліс, щоб усі могли відпочити. А ми, світлячки, — маленькі ґудзики на цій ковдрі. Без темряви нашого сяйва не було б видно! Гриць задумався. Він зрозумів, що темрява — не ворог, а просто інший бік дня. Світлячки почали танок, і Гриць, забувши про страх, застрибав разом із зайцями та лисичками. Вони водили хороводи, співали пісень і сміялися так голосно, що навіть старий Борсук виліз із нори подивитися, що за гамір. А коли свято скінчилося, Іскорка подарував Грицеві маленьку баночку зі світлячком. — Це тобі, — сказав він. — Щоб ти пам’ятав: навіть у найчорнішій темряві завжди знайдеться хоч крихітка світла. Гриць повернувся додому, поставив баночку на поличку й більше ніколи не боявся ночі. Адже тепер він знав: темрява — це просто час, коли світлячки влаштовують свої найкращі шоу.
Не бійтеся того, чого не знаєте. Іноді найстрашніше на перший погляд ховає за собою найчарівніше диво.