У самому серці Сонячного лісу, де навіть найпохмуріша хмаринка соромилася плакати, жив собі маленький їжачок на ім’я Їжачок. Він був незвичайним їжачком: замість колючок у нього на спині росли м’якенькі кульбабки, а носик завжди був вимазаний у варенні. Одного ранку Їжачок знайшов під старим дубом дивний горщик. Горщик був глиняний, у квіточки, і на ньому було написано: «Смакота для друзів». — Ого! — зрадів Їжачок. — Треба перевірити! Він дмухнув на горщик, і раптом... з нього вистрибнула величезна малинова хмаринка! Вона покружляла над Їжачком і впала прямо йому в миску, перетворившись на запашне малинове варення. — Ура! Чарівний горщик! — запищав Їжачок. Він налив варення у баночку і побіг до свого друга, зайчика Стрибунця. — Стрибунцю, дивись, яке варення! — похвалився Їжачок. Стрибунець спробував і аж вухами заклацав від задоволення. — Смакота! А де взяв? — Та є один секретний горщик, — таємниче прошепотів Їжачок. Наступного дня до Їжачка прийшла білочка Рудачка. — Їжачку, кажуть, у тебе чарівний горщик є? Дай і мені чогось смачненького! Їжачок зрадів: він дуже любив пригощати друзів. Він дмухнув на горщик, і звідти висипався цілий дощик із лісових горішків. — Ой, дякую! — зраділа Рудачка. І пішла чутка по лісу: у Їжачка є чарівний горщик, який виконує бажання! До їжачка почали приходити всі звірята. Вовчик-сіроманчик попросив кісточку — і горщик дав кісточку. Лисичка-хитричка захотіла пиріжок — і горщик випік пиріжок. Ведмідь Косолап попросив меду — і горщик наповнив цілу діжку. Їжачок так захопився чарами, що майже не виходив з дому. Він тільки дмухав на горщик, а друзі приходили і йшли. Аж ось одного дня прийшов до Їжачка старенький кріт Сліпачок. Він був майже сліпий і дуже сумний. — Їжачку, — попросив кріт, — я так хочу побачити веселку. Чи може твій горщик зробити так, щоб я прозрів? Їжачок дмухнув на горщик щосили. Але нічого не сталося. Він дмухнув ще раз — знову нічого. Горщик мовчав. Їжачок засмутився, аж сльози покотилися. — Не плач, — сказав кріт. — Ти краще розкажи мені, яка вона, веселка. І тут Їжачок зрозумів найголовніше. Він обережно взяв крота за лапку, вивів його на галявину і почав розповідати: — Веселка, дідусю, — це такий місточок із кольорів. Він червоний, як стигла суничка, помаранчевий, як апельсин, жовтий, як сонечко, зелений, як травичка, блакитний, як небо, синій, як волошка, і фіолетовий, як фіалка... Кріт слухав і посміхався. А Їжачок говорив і говорив, і його слова були такими теплими, такими яскравими, що кріт раптом скрикнув: — Бачу! Бачу веселку! Вона ще яскравіша, ніж ти розповідав! Виявляється, горщик не міг зцілити крота, але любов і турбота Їжачка зробили справжнє диво. Тієї ж миті горщик засвітився і випустив цілий фонтан із цукерок, зірочок і повітряних кульок. А на денці з'явився напис: «Найчарівніше — це твоє добре серце». І з того часу Їжачок зрозумів: чарівним буває не тільки горщик, а й звичайна розмова, обійми і добре слово. Адже справжня магія завжди всередині нас.
Найбільше диво — це не чари, а наша увага, доброта і любов до ближнього.