У глибокому лісі, де дерева сягали аж до хмар, а стежки вилися, наче веселі змійки, жило собі маленьке Лисеня. Воно було руденьке, з білим кінчиком хвоста і такими допитливими очима, що, здавалося, бачили крізь землю. Одного ранку Лисеня прокинулося і стало чекати, коли засяє сонечко. Але сонце чомусь не вставало. Спершу Лисеня подумало: "Мабуть, сонечко захотіло поспати довше, як я іноді". Але минула година, друга, а ліс залишався сірим і сумним. — Треба щось робити! — вирішило Лисеня і побігло до старого Дуба, який знав усі лісові таємниці. — Дідусю Дубе, — захекано спитало Лисеня. — Чому сьогодні сонце не встало? Може, воно загубилося? Дуб зашелестів листям і проскрипів: — Сонце не загубилося, мале. Воно просто втомилося світити. Цілий рік воно пекло, гріло, світило — от і захотіло відпочити. — Але ж без сонця ліс засумує! — злякалося Лисеня. — Квіти не розкриються, пташки не заспівають, а зайчики не зможуть гратися в хованки! — Так-так, — погодився Дуб. — Тільки сонце не змусиш світити силою. Йому потрібна справжня радість. Лисеня замислилося. Як розвеселити сонце? Воно побігло до ведмедя, який саме позіхав у барлозі. — Дядечку Ведмедю, давайте заревемо разом! Може, сонце почує і прокинеться? Ведмідь згодився. Вони стали на пагорбі і заревли щосили. Але сонце навіть не ворухнулося. Тільки перелякані білки порозбігалися. Тоді Лисеня побігло до Соловейка. — Співай голосніше! — попросило воно. Соловейко заспівав свою найчарівнішу пісню, але сонце не визирнуло. Соловейко засмутився: — Видно, я втратив свій талант... — Ні, — сказало Лисеня. — Ти співаєш чудово! Просто сонцю потрібне щось інше. І тут Лисеня помітило маленького Їжачка, який сидів на пеньку і плакав. — Чому ти плачеш? — запитало Лисеня. — Я хотів назбирати грибів для мами, але без сонця темно, і я заблукав... — схлипнув Їжачок. Лисеня обняло Їжачка. — Не плач! Я знаю ліс як свою кишеню. Ходімо, я проведу тебе додому! Лисеня взяло Їжачка за лапку і повело через ліс. Воно розповідало йому веселі історії про те, як минулого року намагалося навчитися літати, як зайці стрибали через струмок, і як білки влаштовували горіхові турніри. Їжачок почав сміятися, забувши про свій страх. Коли вони дійшли до їжакової хатки, Їжачок обійняв Лисеня і сказав: — Ти найкращий друг на світі! І саме в цю мить сталося диво. Крізь хмари пробився перший промінчик. Він упав просто на Лисеня, і те засяяло, наче маленьке сонечко. Потім другий промінь, третій — і ось уже все небо залилося золотим світлом. Сонце піднялося над лісом, усміхнене і тепле. Воно подивилося на Лисеня і сказало: — Я думало, що відпочивати — це лежати в ліжку. А виявляється, найкращий відпочинок — бачити, як добро робить інших щасливими. Дякую, що нагадав мені про це, маленький друже! Ліс ожив. Квіти розквітли, пташки заспівали, а зайці вистрибнули на галявину грати в хованки. Лисеня бігло додому, і його хвіст маяв на вітрі, мов рудий прапорець радості. З того дня сонце ніколи більше не запізнювалося. А Лисеня зрозуміло, що іноді, щоб розбудити цілий світ, достатньо просто зробити когось щасливим.
Навіть маленька добра справа може зігріти цілий світ, бо справжнє світло народжується в серці, коли ти допомагаєш іншим.