У теплій країні, де сонце завжди всміхалося крізь волохаті хмаринки, жила собі маленька Совенятко на ім’я Сонько. Сонько було не звичайне совеня — вдень воно солодко спало в дуплі старого дуба, а вночі прокидалося й дивилося на зорі. Але біда в тому, що всі інші сови в лісі були дуже серйозні й не любили жартів. Вони тільки й знали, що «Угу!» та «Треба пильнувати темряву!». Одного разу Сонько знайшло під кущем ожини старий, трохи іржавий годинник. Годинник цокав весело: «Тік-тік-хі-хі!» — і мав круглий циферблат, на якому замість цифр красувалися смайлики. Сонько дуже зраділо й вирішило подарувати годинник Лісовому Хом’яку-Буркотуну, який завжди ходив похмурий, наче хмара в дощ. — Хом’ячку-Буркотуне, подивись! — загукало Сонько. — Цей годинник показує не час, а настрій! Ось дивись: якщо натиснути на смайлик-сонечко, — годинник починає світитися золотим сяйвом! Хом’як насупився, але все ж глянув. Він натиснув на смайлик — і раптом навколо нього затанцювали маленькі золоті іскорки. Хом’як мимоволі всміхнувся, а потім засміявся: — Ой, лоскотно! Що це за чари? — Це чари доброти! — відповіло Сонько. — Коли ти посміхаєшся, сяйво стає яскравішим. Новина про чарівний годинник швидко облетіла ліс. Прийшли Зайчик-Чмихайлик, Ведмедик-Сонько (якого всі кликали просто Топтун) і навіть серйозна Сова-Мудрунка. Всі хотіли побачити диво. Але стався конфуз! Коли Сова-Мудрунка спробувала натиснути на смайлик, годинник раптом заіржавів і перестав світитися. Сова насупилася: — Це все дурниці! Годинник зламався через твої витівки, Соньку! Сонько засмутилося. Воно сіло на пеньок і заплакало. Аж тут із темної трави виповз маленький Світлячок. — Не плач, Соньку! — прошепотів Світлячок. — Я знаю, чому годинник згас. Він працює тільки тоді, коли той, хто на нього дивиться, сам має в серці світло. Сова-Мудрунка не вірила в диво, тому сяйво й зникло. — А що ж робити? — схлипнуло Сонько. — Треба подарувати годинник тому, хто здатен побачити в ньому красу. Наприклад, маленькому Їжачку, який ніколи не сміється, бо його голки всіх колють. Сонько витерло сльози й побігло до Їжачка. Їжачок сидів під кущем і сумував. — Ось, тримай! — сказало Сонько і простягнуло годинник. — Це тобі. Їжачок недовірливо подивився на іржавий пристрій. Але коли він натиснув на смайлик, сталося неймовірне! Годинник засяяв так яскраво, що весь ліс освітився теплим, м’яким світлом. Їжачок засміявся, і його колючки раптом стали м’якими, як пух. — Справжнє диво! — вигукнули всі звірі. — Чому ж у Сови-Мудрунки не вийшло? — Бо дива трапляються тільки з тими, хто вірить у добро і дарує його іншим, — пояснило Сонько. — Годинник — це просто залізяка, але світло всередині нас — це справжні чари. Відтоді в лісі більше ніхто не бурчав. Сова-Мудрунка теж зрозуміла свою помилку й почала вчитися радіти дрібницям. А Сонько зрозуміло, що найбільше диво — це коли ти ділишся своєю усмішкою, навіть якщо в тебе немає чарівного годинника.
Справжнє світло йде зсередини. Вір у добро, даруй радість іншим — і навколо тебе засяє цілий світ.