У маленькому селі, де хати вкривалися солом’яними брилями, а вулицями бігали руді коти з м’якими лапками, жила собі дівчинка на ім’я Зіронька. Вона мала великі сірі очі, в яких завжди танцювали іскорки сміху, і кишеню, повну блискучих ґудзиків. Зіронька любила дивитися на небо, особливо коли сонце ховалося за обрій і наставав час вечірніх див. Одного разу, коли місяць уже позіхнув і кліпнув золотим оком, Зіронька помітила, що одна з маленьких зірок у небі почала хитатися. Вона хиталася-хиталася, а тоді — плюх! — впала просто на подвір’я дівчинки. Це була не звичайна зірка, а маленький світлячок у золотому плащику, який світився так яскраво, що навіть коти зажмурилися. — Ой-ой-ой! — простогнав світлячок, протираючи очі. — Я хотів приземлитися на м’яку хмарку, а вона, бачте, вирішила піти в гості до вітру! Зіронька засміялася і підняла світлячка з трави. — Не сумуй, друже. Я знаю, що робити! — сказала вона. — У нашому саду росте чарівний соняшник. Його пелюстки пахнуть медом, а насіння — літньою мрією. Він може допомогти тобі повернутися додому. Світлячок зрадів, але коли вони прийшли до соняшника, той чхав і крутив головою. — Апчхи! — чхнув соняшник. — Вибачте, у мене застуда. Хтось полив мене холодною росяною водою, і тепер я не можу крутитися за сонцем. А без цього моя магія зникає! — Не біда! — вигукнула Зіронька. — Ми зігріємо тебе! Вона побігла до хати, принесла теплу хустку, замотала соняшникові стебло, а світлячок сів на найвищу пелюстку і почав співати веселу пісеньку про сонце, мед і пухнастих бджіл. Соняшник слухав-слухав, і йому стало так тепло й весело, що він перестав чхати. Він повільно повернув голову до місяця, засяяв золотим світлом, і з його пелюсток посипалося справжнє зоряне пилля. — Візьми трохи цього пилля, — прошепотів соняшник до світлячка. — Воно поверне тебе на небо. Світлячок подякував, обсипав себе пиллям, і раптом почав підійматися вгору, кружляючи, як маленький вертоліт. Але перед тим, як зникнути в темряві, він гукнув: — Зіронько, завтра вночі я чекатиму тебе на небі! Ми влаштуємо справжній зорепад! Тільки не забудь заплющити очі й загадати бажання! І справді, наступної ночі небо вкрилося сотнями маленьких вогників, які танцювали вальс. А соняшник у саду більше ніколи не хворів, бо Зіронька щоранку співала йому пісеньки. І всі сусіди дивувалися: чому в їхньому селі такі солодкі сни?
Коли ти допомагаєш іншим і даруєш тепло свого серця, навіть найменша доброта здатна повернути зірки на небо і вилікувати застуджений соняшник.