Їжачок Гриць та Чарівний Горішок

У самісінькому центрі Чарівного Лісу, де земля вкрита м’яким зеленим мохом, а струмки дзюрчать веселі пісеньки, жив собі їжачок на ім’я Гриць. Він був славним хлопчиком: колючки мав завжди чепурні, носик — блискучий, а очі — як дві чорні бусинки, повні цікавості. Але була в Гриця одна прикрість — він страшенно не любив ділитися. Якщо хтось просив у нього ягідку суниці, Гриць фиркав: «Це моя! Я сам зібрав!». Якщо зайченя Степан кликало його грати в хованки, Гриць ховався сам і не хотів водити. Навіть старенька білка Уляна, яка частувала всіх горішками, одного разу почула від Гриця: «А навіщо ти їх роздаєш? Хай би собі лежали в дуплі!». Звірятка засмучувалися, але Гриць думав: «Я найщасливіший, бо все моє!». Одного ранку Гриць знайшов під старим дубом величезний, золотавий горіх. Він сяяв так яскраво, що навколо нього танцювали сонячні зайчики. «Оце скарб! — зрадів Гриць. — Нікому не покажу!». Він загорнув горіх у листок та сховав під ліжечком. Але вночі сталося диво. Горіх засвітився м’яким світлом, і з нього вилетіла маленька срібна іскорка. Вона підлетіла до Гриця на вушко й прошепотіла: — Я — Чарівний Горішок Доброти. Я можу виконати будь-яке бажання… але лише якщо ти поділишся ним з кимось іншим. — Ой! — стрепенувся Гриць. — А якщо я не поділюся? — Тоді бажання не збудеться, а горіх перетвориться на звичайну жолудину, — сумно відповіла іскорка й зникла. Гриць задумався. Він дуже хотів, щоб у його нірці з’явилася велика гірка з малинового варення. Але як же поділитися? Варення — це ж смакота! Він крутився всю ніч, а вранці вирішив: «Спробую… хоч трішечки». Він витяг горіх, пішов до зайченяти Степана й сказав: — Степане, хочеш… половину майбутнього варення? — Ух ти! — зрадів Степан. — А давай я тобі за це принесу найсмачнішу морквину з моєї грядки! Гриць здивувався: «Я йому — варення, а він мені — моркву? Оце так!». Потім він зустрів білку Уляну, яка несла важкого гриба. — Уляно! — гукнув Гриць. — Хочеш трохи варення? А я тобі допоможу донести гриба. Уляна засяяла: — Ой, який ти добрий, Грицю! А я тобі за це дам жменьку лісових горішків! Гриць бігав цілий день: допомагав кроту викопати хід, пригостив варенням сороку, нагодував ягідками їжачка-малюка. І щоразу, коли він ділився, чарівний горіх виблискував яскравіше. Нарешті надвечір Гриць повернувся додому. Його нірка була порожньою — ніякого варення там не з’явилося. Але коли він розгорнув листок, горіх раптом тріснув, і звідти… посипалися не варення, а справжнісінькі зірки! Вони закружляли навколо Гриця, і кожна зірка була теплим спогадом про сьогоднішній день: ось Степан сміється, ось Уляна обіймає його, ось крот махає лапкою. І Гриць відчув у грудях таке тепло, якого ніколи не відчував, тримаючи всі скарби для себе. Він зрозумів: найбільше бажання збулося — він знайшов друзів.