У глибокому лісі, де сосни сягали неба, а стежки були встелені м’яким мохом, жив собі маленький Їжачок на ім’я Колючка. Він був дуже добрим, але мав одну біду: усі лісові звірі боялися його колючок. Зайченя, побачивши Колючку, ховалося за кущем. Лисичка казала: “Ой, він же ж колючий, як кактус!” А ведмедик Буркотун бурчав: “Не підходь близько, бо вколешся!” Колючка дуже засмучувався. Він сидів на старому пеньку і зітхав: “Чому в мене такі колючки? Я ж хочу гратися, обійматися, а не колотися!” Одного вечора, коли сонечко втомлено лягло спати за обрій, а на небі засвітилися перші зірочки, Колючка вирішив прогулятися до лісової галявини. Там він побачив, як великий жовтий Місяць піднімався над деревами. Місяць був схожий на величезний сир, і світив так лагідно, що Їжачок аж рота роззявив. — Ой, який ти гарний! — вигукнув Колючка. — І ніхто тебе не боїться. Усі люблять твоє світло. Місяць почув це і лагідно всміхнувся, засяявши ще яскравіше. — А чому ти сумний, маленький друже? — запитав він м’яким, як пір’їнка, голосом. — Бо я колючий, — зітхнув Їжачок. — Ніхто не хоче зі мною дружити. Місяць замислився на хвильку, а потім підморгнув зіркам. — А ти спробуй не ховати свої колючки, а показати, яке в тебе добре серце. Запропонуй звірятам допомогу. Наприклад, принеси їм смачних ягід або захисти від дощу під великим листком. — Але як? — здивувався Колючка. — Просто зроби щось добре, і вони побачать, що ти не страшний, — сказав Місяць і загадково додав: — А завтра вночі я приготую тобі сюрприз. Наступного дня Колючка вирішив послухатися поради. Він назбирав цілий кошик малини і поніс її Зайченяті. Зайченятко спочатку злякалося, але коли побачило, що Їжачок простягає йому смачні ягоди й лагідно посміхається, воно обережно підійшло. А Колючка, щоб не вколоти малюка, прикрив свої колючки м’яким листочком. — Ой, дякую! — зраділо Зайченятко. — Ти такий добрий! Потім вони разом пішли до Лисички, яка загубила свою намистинку. Колючка допоміг їй знайти її під кущем. Лисичка аж підстрибнула від радості. — Ти справжній друг! — вигукнула вона. А надвечір, коли Ведмедик Буркотун застряг лапою в дуплі, бо намагався дістати мед, Колючка обережно витягнув його, використавши свої колючки як гачок — але так, щоб не зачепити ведмедика. — Оце так! — здивувався Буркотун. — Твої колючки — це ж справжній скарб! Вони можуть допомогти! І тут усі звірі зрозуміли, що Колючка зовсім не страшний. Він просто особливий. І вони почали гратися разом: хтось носив горішки, хтось стрибав, а Колючка катався з гірки, прикривши колючки м’якою гілочкою. А вночі, коли всі втомлені, але щасливі, лягли спати, Місяць виконав свою обіцянку. Він спустив униз сріблясту нитку, і на кожній колючці Їжачка засяяла маленька зірочка. Тепер Колючка світився в темряві, мов маленький ліхтарик. — Вау! — вигукнули звірі. — Ти тепер не просто Їжачок, а Зоряний Їжачок! Колючка засміявся і обняв усіх одразу — тепер ніхто не боявся його колючок, бо замість них було м’яке зоряне світло.
Не бійся бути особливим — твої найбільші "недоліки" можуть стати твоєю суперсилою, якщо ти маєш добре серце і готовий допомагати іншим.