У дрімучому лісі, де сонце пробивалося крізь кучеряві крони дерев, жив собі їжачок Тимко. Він був маленький, колючий, але мав добре серце. Його домівка була затишною ніркою під старим дубом, а найбільше на світі Тимко любив... варити суп. Так-так, справжнісінький лісовий суп із грибів, ягід та запашного листя. Одного ранку, коли Тимко збирав хмиз для вогнища, він знайшов під кущем дивний іржавий горщик. Горщик був старий, подряпаний і зовсім негарний. — От халепа, — зітхнув Тимко. — Хіба ж у такому можна зварити смачний обід? Він усе ж приніс горщик додому, налив води, кинув гриби та картоплю і запалив вогонь. Та тільки-но вода закипіла, як сталося неймовірне! Горщик раптом засвітився теплим золотим світлом, заспівав дзвінкою пісенькою: «Дінь-ділень-буль-буль-буль!» — і з нього вистрибнула... веселка! Маленька, яскрава веселка, яка затанцювала на кухні. — Ой! — здивувався Тимко. — Ти хто? — Я — Чарівний горщик! — відповів горщик скрипучим голосом. — Я виконую одне бажання на день, але тільки якщо в нього вкинути щось смачне і сказати чарівні слова: «Буль-буль-буль, добро прибуль!» Тимко зрадів. Він узяв найбільший гриб, кинув у горщик і сказав: — Хочу, щоб у всіх лісових звірят був сьогодні смачний обід! Горщик закрутився, заблищав, і — бум! — з нього посипалися пиріжки, вареники та пахучі булочки. Вони розлетілися лісом і впали просто біля нірок зайчат, білок та мишенят. Ліс наповнився радісним писком і хрускотінням. Наступного дня прийшов до Тимка його друг — зайчик Стрибун. Він був дуже засмучений. — У мене морквинка загубилася, — плакав зайчик. — Найбільша і найсолодша! — Не журись! — сказав Тимко і кинув у горщик жменьку суничок. — Буль-буль-буль, добро прибуль! Хай у Стрибуна з’явиться нова морквинка! Горщик заспівав ще голосніше, і з нього вистрибнула не одна, а цілих три величезні морквини! Стрибун так зрадів, що обійняв Тимка (хоч і вколовся трохи об його колючки). Але слава про чарівний горщик розлетілася лісом швидше, ніж вітер. Незабаром до Тимка прийшла лисичка Руда — хитра, з блискучими очима. — Тимку, — прошепотіла вона солодким голосом. — А я хочу, щоб у мене в нірці була золота скриня! Повна-повнісінька золотих монет. Я кину тобі найсмачніше яблучко. Тимко замислився. Йому не хотілося ображати лисичку, але щось підказало йому, що це бажання не добре. — Рудо, — сказав він м’яко. — Горщик виконує лише добрі бажання. А золото робить звірят жадібними. Давай краще загадаємо, щоб у лісі завжди було багато ягід для всіх. Лисичка насупилася, фиркнула і пішла геть, бурмочучи: «От і ділись потім яблучками!» А Тимко кинув у горщик ту саму яблучку і промовив слова. Горщик засвітився так яскраво, що в лісі стало світліше, ніж удень. І з нього вилетіли сотні маленьких насінинок, які розлетілися по галявинах. Наступної весни там виросли цілі кущі смачних ягід — для всіх! З того часу їжачок Тимко зрозумів головний секрет чарівного горщика: він виконував лише ті бажання, які приносили радість усім, а не тільки одному. І кожного вечора, коли лісові звірята збиралися біля нірки Тимка на чай із пиріжками, вони дякували маленькому їжачку за його добру душу. А горщик тихенько дзвенів у кутку, радіючи, що потрапив до справжнього друга.
Не шукай багатства для себе одного — справжнє диво трапляється лише тоді, коли ти ділишся добром з іншими.