Жив собі в лісі маленький Їжачок на ім’я Колючка. Він був дуже допитливий і завжди хотів знати, чому все влаштовано саме так. Найбільше на світі Колючка любив тепло. А тепло, як відомо, дарує Сонце. Одного ранку прокинувся Їжачок, виглянув із нірки, а Сонця нема! На небі — сірі хмари, вітер свище, дощик накрапає. Зажурився Колючка. — Як же так? — бурмотів він, насупивши колючки. — Сонце, мабуть, проспало! Треба йти його будити! І вирушив Їжачок у путь. Іде лісом, а назустріч йому Зайчик Стрибунчик, весь мокрий і скуйовджений. — Ти куди, Колючко, в таку негоду? — питає Зайчик. — Сонце будити! — відповідає Їжачок. — Ходімо зі мною, разом веселіше! Зайчик спершу здивувався, а потім подумав: «А чом би й ні? Все одно вдома нудно». І побіг за Їжачком. Ідуть вони далі, а на галявині сидить Ведмедик Клишоніжка і сумно дивиться на небо. — Привіт, Ведмедику! — гукає Колючка. — Ти чого такий засмучений? — Та от, дощ іде, малину з кущів збиває, — зітхає Ведмедик. — Хоч би сонечко виглянуло. — А ми якраз ідемо його будити! — радісно повідомляє Зайчик. — І я з вами! — гукає Ведмедик і важко тупає слідом. Йдуть вони втрьох. Раптом бачать — на старому пеньку сидить Мудра Сова і читає книжку під парасолькою. — Доброго дня, тітонько Сово! — чемно привітався Їжачок. — А чи не знаєте ви, де Сонце спить? Ми хочемо його розбудити. Сова опустила окуляри на дзьоб і хитро глянула на друзів. — Ой-ой-ой, — засміялася вона. — Сонце не спить, малята. Сонце просто заховалося за хмари, бо йому сумно. — Сумно? — здивувалися звірята. — Чому? — Бо ніхто сьогодні не посміхався, — пояснила Сова. — Сонце любить, коли на землі весело. А якщо всі ходять похмурі — воно й ховається. Зрозумів Колючка, що треба робити. Він повернувся до друзів і запропонував: — А давайте розсмішимо Сонце! Затанцюємо на галявині! І закрутилися звірята на лісовій галявині. Їжачок тупав колючими ніжками, Зайчик стрибав так високо, що аж вухами хмари підмітав, а Ведмедик так кумедно перевалювався з боку на бік, що навіть дощ перестав дивуватися. Раптом крізь хмари пробився перший промінчик. Потім другий, третій... І засяяло Сонце на весь ліс! — Ура! — закричали друзі. — Ми розбудили Сонце! Сонце всміхнулося, висушило всі калюжі, а на кущах малини заблищали краплі роси, мов маленькі діаманти. Тітонька Сова глянула на них зверху і промовила: — От бачите, діти. Щоб у світі стало тепло й світло, іноді досить просто посміхнутися одне одному. І з того дня, коли на небі з'являлися хмари, звірята згадували цю історію й починали танцювати. А Сонце ніколи не змушувало себе довго чекати.
Навіть у похмурий день можна знайти тепло, якщо поділитися радістю з друзями.