У маленькому містечку, де вулиці пахли свіжими булочками, а дерева шепотіли дитячі сни, жила дівчинка на ім'я Зірочка. Вона мала чудернацьке ім'я, бо народилася в ніч, коли небо вирішило всміхнутися тисячами зірок. Але найбільше в світі Зірочка любила сміятися. Її сміх був такий дзвінкий, що навіть старі годинники на вежі починали танцювати. Одного ранку Зірочка прокинулася і побачила, що Сонце висить на небі якесь тьмяне, наче його хтось вимкнув. — Ой лишенько! — вигукнула вона. — Сонечко захворіло! І справді, Сонце чхало маленькими іскорками й витирало промінчиками сльози. Виявилося, що вночі злий вітер-хмародув викрав у Сонця його чарівний Ліхтарик, який дарував світло й тепло. Без нього Сонце могло лише сумно блимати. — Треба рятувати! — вирішила Зірочка. Вона вдягла свої найяскравіші черевички-стрибунці, взяла кошик з маминими пиріжками й вирушила в дорогу. По дорозі зустріла ведмедика Буркотуна, який сидів на пеньку й сердито фиркав. — Чого фиркаєш? — запитала Зірочка. — Бо сьогодні холодно, а я хотів збирати малину! — буркнув ведмідь. — А давай зі мною! — запропонувала дівчинка. — Знайдемо Ліхтарик, і сонечко знову зігріє твою малину! — Ну, гаразд, — неохоче погодився Буркотун, але крадькома всміхнувся. Вони пішли далі й зустріли зайця Стрибайка, який скакав на одній нозі й плакав. — Чого плачеш? — запитала Зірочка. — Я втратив свою улюблену морквину! А без світла її ніяк не знайти! — схлипнув заєць. — Ходімо з нами! — покликала дівчинка. — Знайдемо Ліхтарик, і твоя морквина сама себе покаже! Заєць зрадів і пострибав за ними. Аж раптом назустріч вийшов сам вітер-хмародув — кудлатий, брудний, із величезним мішком, у якому щось дзвеніло. — Віддавай Ліхтарик! — сміливо сказала Зірочка. — Не віддам! — закричав вітер. — Він мій! Бо коли я був маленькою хмаринкою, Сонце ніколи не гралося зі мною, тільки світило іншим! — Ой-йой, — зітхнула Зірочка. — То ти просто сумуєш? Вітер спантеличено замовк. Він не очікував, що хтось зрозуміє його образу. Але Зірочка підійшла ближче, дістала з кошика пиріжок і простягнула йому. — На, скуштуй. Від смаколика всі образи тануть. Вітер недовірливо взяв пиріжок, відкусив — і раптом усміхнувся. Його кудлаті хмарини розгладилися, а з мішка випав Ліхтарик — золотий, теплий, із веселковим мерехтінням. — Пробачте мене, — прошепотів вітер. — Я просто хотів, щоб хтось помітив, як мені самотньо. Зірочка обійняла його, а Буркотун і Стрибайко затанцювали навколо. Вони всі разом повернули Ліхтарик Сонцю. Сонце зраділо, засяяло в сто разів яскравіше, і на землю впав такий теплий промінь, що навіть ведмежа малина в лісі достигла за одну мить. А вітер-хмародув відтоді не крав нічого. Він просто приходив до Зірочки гратися, і вони разом сміялися так голосно, що зірки на небі підстрибували.
Навіть найбуркотливіше серце можна розтопити добротою, а справжня дружба починається там, де є місце для розуміння.