Жив собі в лісовій хатинці під старою ялиною їжачок Тимко. Був він колючий, але дуже допитливий. Найбільше на світі Тимко любив дивитися, як сонечко сідає за обрій. — Ой, Сонечко, не йди! — просив він щовечора. — Я так хочу погратися з тобою вдень довше! Але Сонечко слухалося тільки матінку-Природу і щовечора ховалося за гору. І ось одного разу Тимко вирішив: "А що, як я візьму велику торбинку, побіжу на край лісу, де сідає сонце, і впіймаю його? Тоді воно буде світити в моїй хатці цілу ніч!" Сказано — зроблено. Взяв їжачок торбинку, взув чобітки і вирушив у путь. Дорогою зустрів Зайчика-Побігайчика. — Куди це ти, Тимку, з торбою? — запитав Зайчик. — Ловлю сонце! Хочу, щоб воно в мене вдома жило! — гордо відповів їжачок. Зайчик засміявся: — Сонце не впіймати! Воно он яке велике та гаряче! Воно тобі торбу пропалить! — А я покладу в торбу листя холодного! — хитро примружився Тимко і пішов далі. Дійшов він до високої гори. Бачить — сонечко вже майже торкнулося верхівок дерев. Розкрив їжачок торбу, приготувався стрибати. Та раптом чує — хтось плаче. Придивився: сидить під кущем маленьке Світлячко, крильця опустило, сльози капають. — Чого плачеш? — запитав Тимко. — Я загубився! — схлипнуло Світлячко. — Усі мої друзі полетіли на галявину танцювати, а я відстав. Тепер темно, і я боюся! Їжачкові стало шкода малого. Подумав він: "Сонце я можу й завтра зловити, а Світлячку зараз допомога потрібна". — Сідай на мою колючу спину, я тебе проведу! — сказав Тимко. І вони вирушили. Дорогою Їжачок світив Світлячку своєю лагідною усмішкою, а Світлячко — своїм маленьким ліхтариком. Так вони йшли, поки не вийшли на галявину, де танцювали сотні світлячків. — Дякую, Тимку! Ти найкращий друг! — крикнуло Світлячко і полегіло до своїх. А тут і Сонце вже зайшло. Зітхнув їжачок — не встиг. Але раптом помітив: у торбинці щось світиться! Зазирнув — а там маленький промінчик. Виявляється, Сонечко почуло, як Тимко допомагав Світлячку, і залишило йому частинку світла. — Це тобі за добре серце, — прошепотів вітер. Прибіг Тимко додому, повісив промінчик над ліжком — і стало в хатці світло-світло, наче вдень. А вночі прилетіли всі світлячки з галявини й влаштували перед вікном справжній феєрверк. І зрозумів тоді їжачок: не треба ловити велике сонце для себе. Треба просто робити добро — і маленьких сонячних промінчиків у житті стане більше, ніж він міг уявити.
Не намагайся забрати все світло собі — поділися ним з іншими, і воно повернеться до тебе сторицею.