У маленькому селі, що ховалося поміж сонячних пагорбів, жила собі білочка на ім’я Сніжинка. Вона була дуже працьовита: збирала горішки, грибочки та шишки, але мала одну ваду — страшенно не любила сміятися. Навіть коли сонечко лоскотало її носика, вона лише сердито фиркала. — Чого ти завжди така сумна? — питали її друзі — зайчик Стрибунчик та їжачок Колючка. — Бо сміх — це дурниця! — відповідала Сніжинка й ховалася в дупло. Одного осіннього ранку, коли листя танцювало у повітрі, білочка знайшла під старим дубом дуже дивний горішок. Він був золотавий і тихенько щось дзижчав. — Ой! — скрикнула Сніжинка, коли горішок сам стрибнув їй у лапки. — Та він же живий! І справді, горішок засміявся тоненьким голосочком: — Ха-ха-ха! Я — Чарівний Горішок Хохотунчик! Хто мене розсмішить, той отримає цілий мішок веселощів! Білочка здивувалася, але поклала горішок у кошик і побігла додому. Та дорогою горішок почав кашляти: — Кахи-кахи! Мені холодно! Якщо ти мене не зігрієш сміхом, я перетворюся на звичайну шкаралупу! Сніжинка розгубилася. Вона ніколи не сміялася! Що ж робити? Побігла вона до зайчика Стрибунчика. — Допоможи! Мій горішок мерзне, а я не вмію сміятися! — заскиглила білочка. Стрибунчик погладив вуса й сказав: — А ти спробуй зробити щось смішне. Наприклад, надінь мою шапку задом наперед! Сніжинка наділа шапку, але вона впала їй на очі. Білочка наштовхнулася на пеньок і перекинулася в копицю сіна. Горішок захихотів: — Хі-хі! Майже! Їжачок Колючка підкотив м'ячик-реп'ях: — А тепер потанцюй на ньому! Сніжинка стала на реп'ях, закрутилася — і раптом реп'ях приліпився до її хвоста! Білочка застрибала по галявині, намагаючись його скинути, а горішок аж зайшовся сміхом: — Хо-хо-хо! Ще трохи! Нарешті до Сніжинки підлетіла сорока Торохтійка і протріщала: — Дивись, я загубила свою сережку! Тепер ходжу з одним вушком — як пірат! Сніжинка глянула на сороку — і раптом уявила, як та у бандані та з пов'язкою на оці, тримає в дзьобі скарб. Білочці стало так смішно, що вона захихотіла: — Хі-хі-хі! А де твоя дерев'яна нога, піратко? — Ха-ха-ха! — засміялася сорока. І тут горішок Хохотунчик підстрибнув, засвітився сліпучим світлом і луснув! А замість нього з'явилася ціла гора горіхів, цукерок та різнокольорових кульок. — Ти зробила це! — вигукнув Хохотунчик, який тепер був маленьким чоловічком у ковпачку. — Ти навчилася сміятися! А тепер сміх житиме у твоєму серці завжди! Сніжинка обійняла всіх друзів. Вона зрозуміла, що сміх — не дурниця, а справжнє чарівництво, яке робить світ теплішим. І відтоді білочка щоранку вибігала на галявину й сміялася разом із сонечком, вітром та усіма звірятами. Бо коли ти смієшся — навіть найсумніший горішок перетворюється на свято!
Сміх — це чарівна сила, яка зігріває серця та робить світ яскравішим. Навчися сміятися з себе та з життя — і твоя доброта повернеться до тебе сторицею.