Казка про Їжачка, який хотів стати сонечком

Жив собі в одному чарівному лісі маленький їжачок на ім’я Колючка. Він був дуже гарним їжачком: сіренький, з гострими колючками, з чорним носиком, який завжди весело шморгав. Але от біда – Колючка дуже заздрив сонечку. – От би мені стати сонечком! – зітхав він, дивлячись, як сонце підіймається над лісом. – Воно всіх гріє, всіх радує, і в нього немає колючок! А в мене он які колючки – тільки й того, що лякають зайчат. Пішов Колючка до мудрої Сови, яка жила на старому дубі. – Сово-сово, – каже, – зроби мене сонечком! Я дуже хочу світити і гріти. Сова задумливо потерла дзьобом крило. – Хм, – сказала вона. – Завдання не з легких. Але я знаю чарівне слово. Якщо ти скажеш його тричі, коли сонце сідатиме, то перетворишся на сонечко. Тільки пам’ятай: сонечко має важливу роботу. Ти готовий? – Готовий! – радісно вигукнув їжачок і побіг на галявину чекати вечора. Коли сонце сховалося за обрій, Колючка голосно промовив чарівне слово: "Гуру-гуру-світло!" – раз, і вдруге, і втретє. І – о диво! – Колючка почав світлішати. Його колючки стали золотими, а сам він перетворився на маленьке, але дуже яскраве сонечко. Воно піднялося в небо і засяяло! Спочатку було дуже весело. Колючка-сонечко світило на ліс, на річку, на квіти. Але раптом почалися проблеми. – Ой-ой-ой! – закричав ведмедик Буркотун, який саме ліг спати у барліг. – Хто це світить мені в очі? Я ж спати хочу! – Не спиться! Не спиться! – заскімлили маленькі зайчата, які звикли вкладатися в темряві. А білочка Стрибунка, яка збирала горішки, розсердилася: – Як я тепер зберу горіхи, якщо сонечко не заходить? У мене ж нічний відпочинок! Колючці стало дуже соромно. Він хотів усіх зігріти, а натомість переплутав день і ніч, заважав усім спати і відпочивати. Він спробував зменшити своє світло, але нічого не вийшло. – Ой лишенько! – заплакало сонечко-Колючка. – Я не хочу бути сонечком! Я хочу назад, бути звичайним їжачком! І тут він згадав, що Сова казала: чарівне слово діє лише до світанку. А до світанку було ще довго! Раптом з дуба почувся тихий голос: – Колючко, не плач! Я допоможу. Це була та сама мудра Сова. Вона підлетіла до маленького сонечка і шепнула: – Заплющ очі, уяви свою улюблену галявину, своїх друзів і скажи: "Я – це я, і це найкраще!" Колючка заплющив очі, уявив свій затишний кущик, запах суничок, веселих зайчат – і голосно промовив: – Я – це я, і це найкраще! І в ту ж мить він знову став маленьким сірим їжачком. Як же він зрадів! Як же зраділи всі звірі! Ведмедик Буркотун одразу заснув, зайчата вклалися спати, а білочка нарешті пішла відпочивати. Колючка більше ніколи не хотів бути ніким іншим. Він зрозумів, що його колючки – це не недолік, а його особливість. Адже саме він, їжачок Колючка, міг захистити маленьких звірят від лисиці, наколоти на голки смачні гриби та яблука і пригостити друзів. І коли він грівся на сонечку, він відчував, що його маленьке їжакове серце світить не гірше, ніж справжнє сонце.