Жив собі в одному чарівному лісі маленький Їжачок на ім’я Світлячок. Він був дуже кумедний: у нього на спинці замість звичайних колючок росли маленькі лампочки, які світилися в темряві різними кольорами. Удень вони були непомітні, але щойно сонце сідало, Їжачок ставав справжньою новорічною ялинкою на ніжках. Але була в нього одна біда: Світлячок страшенно не любив митися. Він вважав, що вода — це для риб і каченят, а справжній їжак має бути сухим і трохи кумедно скуйовдженим. Його мама, Їжачиха-Чарівниця, щоразу зітхала: — Синочку, якби ти хоч раз у тиждень прийняв дощову ванну, твої колючки-лампочки горіли б яскравіше за зірки! — Мамо, вони й так горять! — фиркав Світлячок і біг грати зі своїми друзями: Білченям-Стрибунцем та Совеням-Соньком. Одного разу в лісі сталося нечуване. Вночі, коли всі звірята спали, налетів злий вітер-Хихикало. Він любив усе плутати й перевертати догори дриґом. І ось він побачив Світлячка, який солодко спав під кущем ожини, і вирішив пожартувати. — Ану, зараз я зроблю так, що твій їжачий скарб зникне! — захихотів вітер і дмухнув щосили. Усі лампочки-колючки зі Світлячка злетіли, закрутилися в повітрі й розсипалися по всьому лісі, мов різнокольорові цукерки. Прокинувся Їжачок — і ахнув. Спинка в нього стала гладенька, мов у жабеняти, а навколо темрява — хоч око виколи. — Ой лишенько! — заплакав Світлячок. — Я тепер не їжачок, а якесь незрозуміле звірятко! Він побіг до мами, але мама тільки зітхнула: — Синочку, колючки-лампочки — це не просто прикраса. Вони тримаються тільки на чистому й охайному їжачку. Ти ж місяцями не мився, ось вони й відпали. Доведеться тобі тепер ходити й просити вибачення в лісових мешканців, щоб вони допомогли тобі знайти кожну колючку. І пішов Світлячок лісом. Побачив під грибком одну рожеву лампочку — вона світила, але лежала в калюжі. — Чи це твоя колючка? — запитала його Жабка-Квакушка. — Моя, — зітхнув Їжачок. — А ти знаєш, що вона відпала, бо ти брудний? — засміялася Жабка. — Якщо хочеш її забрати, зроби три стрибки в озеро! Світлячок почервонів, але стрибнув. Вода була тепла, і він зрозумів: митися — це навіть весело! Далі він знайшов синю лампочку в дуплі Білченяти. — Твоя? — спитало Білченя. — Тоді почисть мені горішки! Світлячок старанно перемив усі горішки, аж лапки заболіли. Але колючка блищала ще яскравіше, ніж раніше. Так він обійшов усіх: Совеняті приніс сухого моху в гніздо, Ведмежаті заспівав колискову, а Зайченяті допоміг знайти морквину в темряві завдяки знайденій жовтій лампочці. На світанку всі колючки були зібрані. Світлячок прийшов до мами, та відвела його до Чарівного Струмка, де він гарненько вимився. І — о диво! — колючки приклеїлися до спинки й засвітилися так, що весь ліс став ясним, наче вдень. Навіть Вітер-Хихикало здивувався: — Ніколи не бачив такого чистого їжака! Відтоді Світлячок щоранку бігав до струмка вмиватися, а колючки його горіли так, що лісові звірі називали його «Маленьким сонечком».
Чистота — це не тільки красиво, але й чарівно: коли ти охайний, твій внутрішній світ сяє яскравіше, а друзі завжди прийдуть на допомогу.